Підприємства змушені повсякденно вирішувати двоєдине завдання, суть якого полягає у найефективнішому використанні наявних грошових коштів (незалежно від того, чи це власні, чи позичені кошти) і отриманні від своєї діяльності максимального прибутку з тим, щоб збільшити власний капітал, а відповідно, й обігові кошти, які знову можна було б вкласти у діло.

В діючій сьогодні системі оподаткування прибутку підприємств сума прибутку, який залишається у розпорядженні малого підприємства (того самого, який підприємці не дуже коректно називають "чистим"), залежить від виду діяльності.

Це пояснюється:

різною прибутковістю (рентабельністю) окремих видів діяльності;

різними видами податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру за різних видів діяльності;

неоднаковими ставками податку на прибуток підприємств за різних видів діяльності.

Отже, програми діяльності підприємства, яка за певного обсягу наявних фінансових ресурсів могла б забезпечити максимальний прибуток. А тут вже потрібна математика.

Позначимо:

Ф - наявна сума фінансових ресурсів;

n - кількість видів діяльності підприємства;

Xі (і=1,-n) - обсяг і-го виду діяльності;

rі (і=1,-n) - рентабельність (прибутковість) і-го виду діяльності;

kі (і=1,-n) - потреба в обігових коштах для забезпечення виробництва одиниці продукції (робіт, послуг) при і-му виді діяльності;

pі (і=1, -n) - податок з одиниці прибутку, отриманого внаслідок і-го виду діяльності;

dі (і=1, -n) - верхня межа обсягу і-го виду діяльності (максимальний обсяг виробництва продукції, робіт чи послуг, який підлягає реалізації).

За величинами rі та pі можна визначити величину чистої прибутковості від одиниці обсягу і-го виду діяльності (сі):

(1.4)

Математична модель задачі:

(1.5)

(1.6)

(1.7)

Цільова функція (1.5) характеризує сумарну величину чистого прибутку, який можна отримати за наявності фінансових ресурсів, а нерівності (1.6) і (1.7) описують обмеження, пов'язані з наявними коштами та економічно доцільними обсягами виробництва.

Управління розрахунком прибутку підприємства

Розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання відповідно до цілей і задач розвитку підприємства.

Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, впливаючи на її результативність. Цей вплив виявляється в різних формах зворотного зв'язку розподілу прибутку з його формуванням у майбутньому періоді.

Специфіка задач кожного конкретного підприємства та розбіжності зовнішніх і внутрішніх умов їхньої господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, що носила б універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства становлять аналіз і облік у процесі цього розподілу окремих факторів, що погоджують цей процес з поточною і майбутньою господарською діяльністю даного підприємства.

За ознакою виникнення усі фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розділити на дві основні групи:

а) зовнішні (генеровані зовнішніми умовами діяльності підприємства);

б) внутрішні (генеровані особливостями господарської діяльності даного підприємства).

Зовнішні фактори розглядаються як свого роду обмежувальні умови, що визначають границі формування пропорцій розподілу прибутку.

Правові обмеження. Законодавчі норми визначають загальні фінансові і процедурні питання, пов'язані з розподілом прибутку. Вони формують пріоритетність окремих напрямків його використання (податкових та інших відрахувань), установлюють нормативні параметри цього використання (ставки податків, зборів і інших обов'язкових відрахувань за рахунок прибутку; ставки мінімальних відрахувань у резервний фонд і т.п.).

Податкова система. Конкретні ставки окремих податків і система податкових пільг істотно впливають на пропорції розподілу прибутку. Якщо рівень оподатковування особистих доходів громадян значно нижче рівня оподатковування господарської діяльності і майна підприємства, це створює передумови до підвищення частки споживання капіталу. І навпаки, якщо податкова система передбачає пільги з реінвестування прибутку, використання його для благодійної цілі, це створює передумови стимулювання таких форм використання прибутку.

Середньоринкова норма прибутку на інвестований капітал. Характер цього показника, що складається на ринку капіталу, формує ефективність пропорцій споживання і реінвестування прибутку, будучи своєрідним критерієм управлінських рішень з цього питання. В умовах зниження середньоринкового рівня прибутку на капітал зростають тенденції підвищення частки прибутку, що направляється на споживання. У той же час ріст цього показника створює передумови до більш ефективного використання реінвестованого капіталу, а відповідно і до підвищення частки капіталізованої частини прибутку.

Альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучати фінансові ресурси і з зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніж середньозважена вартість його капіталу, воно може більший розмір прибутку розподіляти серед власників і персоналу, тому що його інвестиційні потреби будуть задовольнятися за рахунок більш дешевих альтернативних зовнішніх джерел фінансування. Якщо ж доступ підприємства до зовнішніх джерел формування власного і позикового капіталу обмежений або вартість його залучення значно перевищує рівень середньозваженої вартості капіталу, що склався на підприємстві, більш ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях.

Темп інфляції. Цей фактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильність власників до росту поточних виплат. Але якщо підприємство випускає інфляційно захищену продукцію (а ціни на окремі види продукції можуть і значно випереджати темпи інфляції) чи його інвестиційні проекти забезпечують високий рівень матеріалізації капіталу (у формі операційних основних фондів, запасів товарно-матеріальних цінностей і т.п.), то негативним впливом цього фактора на реально обумовлені пропорції розподілу прибутку можна зневажити. Головною умовою при цьому є виплата поточних доходів власникам у майбутніх періодах з урахуванням їх коректування на індекс інфляції стосовно попереднього періоду.

Стадія кон'юнктури товарного ринку. У період підйому кон'юнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу зростає. Дія цього сприятливого фактора дозволяє одержати в майбутньому періоді набагато більшу норму прибутку на реінвестований капітал, ніж у попередні періоди.

Внутрішні фактори впливають на пропорції розподілу прибутку, тому що дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів господарювання даного підприємства.

Менталітет власників