Недотримання цієї умови має негативний вплив на діяльність підприємства. По-перше, коливання виплати дивідендів може призвести до коливання ціни акцій. По-друге, акціонери доволі часто використовують дивіденди для поточного споживання, тому нерегулярна виплата призведе до зниження ціни акцій. По-третє, стійка дивідендна політика необхідна для проведення лістингу і допуску акцій до офіційного продажу на фондовій біржі. І, по-четверте, іноді для підприємства важливіша виплата дивідендів, ніж реалізація деяких інвестиційних програм.
Метод постійного коефіцієнта виплат полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Оскільки величина прибутку коливається з року в рік, то й абсолютна величина дивідендів коливатиметься.
Політика постійної частки у прибутку (постійного коефіцієнта виплат) ґрунтується на фіксованому коефіцієнті дивідендних виплат, який визначає частку кожної гривні прибутку, розподіленої серед акціонерів у формі дивіденду готівкою. Щоби отримати розрахунковий коефіцієнт дивідендних виплат, необхідно розділити сукупні дивіденди на чистий прибуток компанії. Суть цієї політики полягає у збереженні постійної величини коефіцієнта дивідендних виплат, однак недостатньо уваги приділяється абсолютній величині дивідендів. У наслідку коливання величини прибутку спричиняє коливання величини дивідендів. Механізм дії цієї політики ілюструє таблиця 3.1
Значним недоліком цієї політики є нестабільність, а іноді й зниження ринкового курсу звичайних акцій.
Цей вид політики відповідає інтересам підприємства більшою мірою, ніж інтересам акціонерів. Тому політику використовують, як звичайно, підприємства, що створені недавно або проходять стадію швидкого росту.
Таблиця 3.1
Схема дії політики постійної частки у прибутку
Рік | Прибуток із розрахунку на акцію (грн.) | Коефіцієнт дивідендних виплат (%) | Щорічний дивіденд на акцію (грн.)
1 | 2 | 3 | 4
1998 | 2,50 | 25 | 0,625
1999 | 2,63 | 25 | 0,660
1990 | 2,98 | 25 | 0,740
1991 | 3,46 | 25 | 0,860
1992 | 2,99 | 25 | 0,750
1993 | 3,61 | 25 | 0,900
1994 | 4,92 | 25 | 1,230
1995 | 4,68 | 25 | 1,170
1996 | 5,01 | 25 | 1,250
1997 | 4,85 | 25 | 1,210
1998 | 5,11 | 25 | 1,280
Метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати (політика дивідендних премій) є компромісом між описаними раніше двома методами. Така політика забезпечує гнучкість підприємству, а інвестори можуть розраховувати на отримання щонайменшого мінімального дивіденду.
Тому коли прибутки, що їх отримує підприємство, не є постійною величиною, метод виплати низького регулярного дивіденда плюс приплати є найоптимальнішим.
Керівництво підприємства встановлює такий низький рівень дивідендів, який може бути виплачений і в иайнесприятливіші роки, і робити доплати до нього, коли є надлишкові фонди. Схема цієї політики представлена в таблиці 3.2
Таблиці 3.2
Схема дії політики дивідендних премій
Рік | Прибуток на акцію (грн..) | Стандартний дивіденд на акцію (грн.) | Додатковий дивіденд на акцію (грн.) | Разом дивідендів на акцію
1 | 2 | 3 | 4 | 5
1998 | 2,50 | 1,00 | 1,00
1989 | 2,63 | 1,00 | 1,00
1990 | 2,98 | 1,30 | 1,30
1991 | 3,46 | 1,30 | 0,60 | 1,90
1992 | 2,99 | 1,30 | 1,30
1993 | 3,61 | 1,60 | 1,60
1994 | 4,92 | 1,60 | 1,00 | 2,60
1945 | 4,68 | 1,60 | 0,40 | 2,00
1996 | 5,01 | 2,00 | 2,00
1997 | 4,85 | 2,00 | 2,00
1998 | 5,11 | 2,25 | 2,25
Прийняття рішень про виплату дивідендів
Найбільш значний вплив на прийняття рішень про виплату дивідендів чинить зіставлення мотивів підприємства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплат дивідендів.
Фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку підприємства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської діяльності. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для виплат, необхідно вилучати з наявних ресурсів компанії через те, що перерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту.
Водночас з оцінкою поточного та нерозподіленого прибутку важливо прогнозувати перспективи росту, тому що досить імовірним буде необхідність у його фінансовому забезпеченні за рахунок поточного прибутку. Слід переконатися, що грошових ресурсів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних потреб для росту. Крім того, слід брати до уваги можливі юридичні та контрактні обмеження, пов'язані з необхідністю укладання договорів про кредит, де може бути передбачено домовленість про розмір можливих дивідендів.
Після оцінки внутрішнього стану підприємства вивчають стан ринку. На ринку дивідендам не надають значної ваги. Логіка ринку така: якщо підприємство інвестує свої засоби розумно і з високою нормою прибутку, то воно заслуговує на визнання. Інвесторів, орієнтованих на отримання поточного доходу, приваблюють підприємства, котрі, як звичайно, сплачують високі дивіденди. Неспроможність задовольняти ці сподівання може призвести до руйнівних наслідків для ринку.
І якщо рішення про виплату дивідендів прийнято, то далі слід встановити декілька важливих термінів для здійснення виплат. Для акціонерів особливо важливими є три дати: дата реєстрації, дата припинення нарахування дивідендів за поточний період, дата платежу.
Сплачувати дивіденди підприємства можуть як готівкою, акціями (капіталізовані дивіденди) свого підприємства, так і акціями інших (часто дочірних) підприємств (реорганізаційні дивіденди).
Завжди існує деякий діапазон маневру у сфері дивідендної політики для підприємства, хоча в кінцевому підсумку для акціонерів вигідне те, що прийнятне для ради директорів.
Бажано, щоб якомога більша частина потреб підприємства в постійному й оборотному капіталі задовольнялась із нерозподіленого прибутку. Водночас керівництво повинно враховувати, що бажаним для підприємства є збереження рівня виплат дивідендів.
Крім розміру дивідендів, важливою є синхронізація їх виплат із сприятливими періодами припливу грошових коштів на підприємстві.
Методика фіксованих
