Ця риса виникає з того, що, незважаючи на визначену відособленість, ВЕЗ завжди залишаються невід'ємною частиною національного господарського організму [6, c. 125].

Під ВЕЗ розуміється суверенна територія держави (держав), що є складовою частиною господарського комплексу країни (групи країн), де забезпечується виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення визначеної конкретної загальнонаціональної інтегрованої, корпоративної мети з використанням спеціальних механізмів регулювання суспільно-економічних відносин виробництва і розподіли, здатних до дифузійного розширення і поширення її границь [1,c. 8-9].

Характерні риси ВЕЗ:

а) Застосування різних видів пільг і стимулів:

зовнішньоторговельних – зниження чи скасування експортно-імпортних мит, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельні операції;

фіскальних, зв'язаних з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть торкатися податкової бази (прибуток чи доход, вартість майна і т.д.), окремі її компоненти (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НДОКР і транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування;

адміністративних, що спрощує процедури реєстрації підприємств, режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян.

б) Наявність локальної, тобто відокремленої системи керування зоною, наділеної правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

усебічна підтримка з боку центральної державної влади;

як особливі територіальні одиниці ВЕЗ мають тенденцію до розширення своїх границь, укрупненню масштабів торгово-виробничої діяльності. При цьому вони постійно поліпшують свою інфраструктуру, забезпечують усе більш зручні умови спілкування з зовнішнім світом.

Створення ВЕЗ – напрямок розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтований, як правило, на рішення конкретних пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів [2, c. 209].

Виходячи з задач, поставлених при формуванні тієї чи іншої зони, пред’являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальним з них відносяться:

сприятливе транспортно-географічне положення стосовно зовнішнього і внутрішнього ринків і наявність розвитих транспортних комунікацій;

розвитий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури;

істотний по запасах і цінності природно-ресурсний потенціал (у першу чергу – запаси вуглеводної сировини, кольорових металів, лісових ресурсів і т.д.).

Тому території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення стосовно закордонних країн (а в Росії, у тому числі, і до колишніх союзних республік), а також розташовують морськими торговими портами і магістральною транспортною мережею (залізничною, автодорожньою), промисловими, науковими і культурними центрами.Серед найбільш розповсюджених у світі ВЕЗ можна виділити наступні:

зони вільної торгівлі, що одержали найбільше поширення в США. Їхнє створення передбачене спеціальним законом США 1934 р., метою якого було заохочення торгівлі, прискорення торгових операцій, скорочення торгових витрат;

спеціальні митні зони – це транзитні чи консигнаційні склади для збереження, упакування і незначної обробки іноземних товарів, призначених для експорту;

спеціальні торгово-промислові зони – території з пільговим торговим режимом, де існує ряд преференцій для інвестування, розвитку виробництва, експорту продукції;

спеціальні зони заохочення експорту чи експортно-виробничі зони;

зони техніко-економічного розвитку;

зони розвитку нової і високої технології (Японія, США, Китай) орієнтуються на розвиток новітньої і високої технології, наукомісткої продукції;

економічні зони комплексного багатогалузевого призначення;

відкриті райони – території, де створюється пільговий інвестиційний режим для залучення іноземного капіталу;

офшорні зони; характеризуються лояльністю державного регулювання, вільним вивозом прибутків, відсутністю митних пільг, високий рівень банківської і комерційної таємності.

У реальному житті, як правило, зон "чистого типу", що спеціалізуються на одній функції, практично немає. Найбільш поширені зони, у яких сполучаються торгові, митні, виробничі, дослідницькі функції, тобто комплексні (комбіновані) зони. Це зв'язано з тим, що вони не тільки припускають виконання різних функцій, але і допускають різну орієнтацію інвесторів. Тому при їхньому створенні важливо визначити пріоритети функцій і послідовність створення конкретних секторів у зонах [2, c. 209].

Щоб зрозуміти, як діють ВЕЗ на практиці, розглянемо досвід застосування їх за кордоном.

2 Вільна економічна зона як інструмент економічного розвитку регіону

2.1 Міжнародний досвід створення і функціонування вільних економічних зон

Світовий досвід підтверджує, що як ефективну міру для залучення в країну іноземних інвестицій, створення пільгових умов їх функціонування широко використовуються вільні економічні зони. Аналіз світового розвитку свідчить: ВЕЗ є одним з найбільш значних нововведень, що одержали поширення на світовій економічній арені за останні 20 років. Їхній розвиток характерний не для одного якого-небудь континенту. Вони стали важливим елементом структурних перетворень в абсолютній більшості країн світу. Якщо в 1990 р. у світі нараховувалося близько 300 ВЕЗ, то до середини 90-х років, за різними суперечливими даними, їхня кількість коливається від 700 до 1060 [4,c. 80].

Зони вільної торгівлі є практично у всіх країнах Західної Європи. У Німеччині знаходяться шість міст-портів, що є вільними портами (Бремен, Бремерхафен, Куксхафен, Эмден, Кіль, Гамбург). У цих портах виробляється навантаження, розвантаження, перевантаження, збереження, сортування, маркірування і продаж товарів, організуються виставки товарів і торги, ремонтуються судна, надаються банківські і страхові послуги. Особливий преференційний режим на їхньої території створюється, головним чином, шляхом скасування мит, податку на додаткову вартість, утворену в результаті доробки і переробки товарів на території зони-порту. Важливе місце займають науково-технологічні зони. У США цей тип зон представлений науковими парками. Для їхнього створення в країні існували всі необхідні передумови: наявність великого числа інноваційних ідей; доступ до джерел венчурного капіталу; наявність розвитої інфраструктури і промисловості; привабливі умови життя і відпочинку. У Нідерландах і ФРН у 1985 р. було відповідно 45 і 50 технопарків, причому планувалося створити ще по 100 у кожній країні, у Японії в 14 містах – 18 технополісів, найбільший з них – "Цукуба" – забезпечує роботою 145 тис. чоловік. В Англії