За період функціонування спеціального режиму інвестиційної діяльності суб'єктами підприємницької діяльності:

залучено 98,2 млн. дол. США, що складає 44,7% від кошторисної вартості проектів, з них 41 млн.дол.США – іноземні (41,7% залучених коштів). У 1 півріччі 2003 року обсяг залучених інвестицій склав 29,8 млн.дол.США, у тому числі іноземних – 6,1 млн.дол.США (2,4% залучених);

обсяг освоєних інвестицій складає 91,1 млн.дол.США (92,8% від суми залучених), у тому числі за період 1 півріччя 2003 року – 33,4 млн.дол.США;

вироблено продукції, робіт, послуг на суму 761,1 млн. грн., у 1 півріччі 2003 року –321,6 млн.грн.

створено 2,6 тис. та збережено 13,5 тис. робочих місця, у 1 півріччі створено 699 робочих місця та збережено 1,5 тис. робочих місць.

Надходження до бюджетів від реалізації проектів склали 53,1 млн. грн., протягом першого півріччя поточного року - 29,5 млн. грн. Пільги отримані в обсязі 88,4 млн. грн., з них у першому півріччі 2003 року 32,4 млн. грн. Сальдо отриманих пільг та надходжень до бюджетів від'ємне і станом на 01.07.03 складає -35,3 млн.грн.[22].

За час функціонування не розпочато реалізацію інвестиційних проектів у СЕЗ "Інтерпорт Ковель" у Луцькій області [21, 22].

Проаналізувавши результати СЕЗ а Україні можна виявити, що з їх функціонуванням пов'язана низка проблем (см. схему 1).

Схема 1. - Проблеми, пов'язані з функціонуванням СЕЗ а Україні.

По-перше, Укази Президента України по СЕЗ містять рішення про заснування зон, у підтвердження і розвиток яких компетентним органам доручається розробити пакет нормативно-правових актів, у тому числі техніко-економічне обґрунтування. Інакше кажучи, рішення приймаються по мотивах швидкого радикального поліпшення соціально-економічної чи екологічної ситуації, а розрахунки його фінансово-економічної ефективності відходять на другий план.

По-друге, створено багато СЕЗ та ТПР, що охоплюють значну територію і велику кількість суб'єктів підприємництва, але не мають відпрацьованої нормативно-правової бази. У наших умовах у такій ситуації один-два негативних експерименту з формуванням СЕЗ можуть привести до небажаних узагальнень і дискредитувати саму цю ідею [15, c.8].

По-третє, визначений набір пільг. Запровадження пільг для інвесторів в Україні почалося ще на першому етапі державотворення. У 1992 року було прийнято Закон України “Про іноземні інвестиції”. Закон ряснів словами “гарантії” та “пільги”. Чого варта лише норма, яка зобов’язувала Мінфін реєструвати іноземні інвестиції протягом 3 днів з моменту повідомлення інвестора про свій намір інвестувати!

З прийняттям Закону “Про режим іноземного інвестування”, який встановлював національний режим діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, вітчизняні власники “сірого” капіталу вирішили дилему пільгового ввезення капіталів способом створення територій зі спеціальним інвестиційним режимом. Важливо, що лише СЕЗ “Яворів”, “Закарпаття”, “Курортополіс Трускавець” та “Рені” було створено на основі відповідних законів України, тим часом як усі решта СЕЗ — указами Президента України.

Незважаючи на те, що СЕЗ розміщені переважно на депресивних територіях, їх створення значною мірою зумовлене регіональними економічними апетитами та політичними можливостями.

Бізнес у зонах не відрізнявся акуратністю — сума наданих пільг постійно перевищувала надходження до бюджету. Структура пільг постійно погіршувалася в бік надання пільг зі сплати мита на імпорт продукції. Недостатній митний контроль створив низку прецедентів несумлінної конкуренції на вітчизняному ринку. Тому, починаючи з середини 1999 року, Кабмін і Верховна Рада гальмують процес прийняття пропозицій про створення СЕЗ, але водночас з’являються кілька нових зон.

Згодом Кабмін наклав мораторій на подання йому пропозицій про створення нових зон до 1 січня 2005 року. Однак це зовсім не означає згортання діяльності з утворення територій із спеціальним інвестиційним режимом. У Верховній Раді нині перебувають законопроекти про створення таких територій у Дніпропетровській і Хмельницькій областях. Крім цього, у дії “ефект храповика” — зміни податкового законодавства для суб’єктів СЕЗ в бік погіршення не допускаються протягом визначеного терміну навіть у разі ліквідації СЕЗ. Таким чином, економіка держави матиме клопіт з підприємствами-пільговиками ще не один десяток років [19, c.16].

По-четверте, на жаль, у центральних органах влади, де зайняті стратегічними задачами, слабко вникають у потребі регіонів, не вважають їх базовими елементами економічного відродження економіки країни. Так, перелік пріоритетних видів економічної діяльності, що мають пільги, перетерпів чотири редакції. Так, 30 квітня 2003 року відбулося очередное засідання Ради з питянь СЄЗ та спеціального режима інвестиціоної діяльності у Донецькій області. Більшість галузь відзначені Кабінетом Міністрів як приоритетні для розвитку СЄЗ та ТПР Донецкої області – металлургія, паливна промисловість, енергетика, машинобудування, харчова промисловість, хімічна промисловість та інші галузі [16, c.120].

По-п'яте, на сьогоднішній день Україна не має досить ресурсів для ефективного впровадження для такої кількості СЕЗ. Іноземні ж інвестори аж ніяк не зацікавлені вкладати гроші в регіони, де відсутні належна інфраструктура, засоби, зв'язки, є застарілі виробничі потужності, вироблені корисні копалини. Не кожен інвестор ризикне вкладати значні капітали у виробництво в мало кому відомих “Славутичеві”, “Рені”, “Яворіві” і т.д.

По-шосте, хоча і відзначають деяку зацікавленість іноземних інвесторів у роботі на українському ринку, на сьогодні ми не можемо забезпечити належних гарантій їхніх дій. Це обумовлено нестабільністю в економіці, і авторитетом України в європейському співтоваристві, що похитнувся, і навіть елементарній відсутності ділової етики. Це і пояснює відносно меншу привабливість українських СЕЗ для іноземного інвестора в порівнянні навіть із зонами нашого сусіда – Польщі.

Таким чином, український ринок у даний