Загалом регулювання цін може бути прямим (встановлення певних правил ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впли-ву на виробничу та комерційну діяльність підприємства).

Суть прямих методів така. В умовах ринкової економіки підприєм-ство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, однак при цьому воно має враховувати чинні в державі законодавчі та нормативні акти. Відхилення від встановлених норм і правил проявляється у процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою та банківсь-кою системами, податковою адміністрацією та ін. ... У період інфляції виникає дефіцит товарів, ціни підвищуються, зне-цінюються гроші. За цих умов держава втручається в діяльність під-приємств, регулюючи ціни на найважливіші товари та послуги для на-селення, вживаючи антимонопольних заходів, намагається зменшити соціальне напруження в суспільстві. Пряме регулювання здійснюється

3—І-933 ** ^

в галузях суспільного користування (електроенергетиці, громадському транспорті, зв'язку, водопостачанні тощо).

Непрямі методи передбачають зміну кон'юнктури, встановлення оп-тимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здій-снюються в різних формах — від державних замовлень до регулювання витр'ат підприємств через встановлення норм і нормативів. Ці методи не мають безпосередньої дії, але сприяють уповільненню підвищення цін у масштабах економіки.

Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічними умовами, що складаються в державі. Якщо кризові тенденції уповільню-ються, то й держава обмежує регулювання цін.

Методи, за допомогою яких держава впливає на процеси ціноутворен-ня, умовно поділяються на економічні та адміністративно-командні (рис. 7).

Методи державного регулювання цін

Рис. 7

До економічних методів належать такі:*

Насичення ринку споживчими товарами. Коли на ринку виникає дефіцит окремих товарів, ціни на них підвищуються. Держава, закупову-ючи ці товари з різних джерел, сприяє насиченості ринку, а це зумовлює зниження цін на ці товари. Так, коли навесні з'являються перші овочі, ціни на них високі, але коли вони масово з'являються у продажу, ціни знижуються й стабілізуються. У більшості країн з розвиненою економі-кою діє тенденція, коли ринкові ціни не перевищують ті, що встановлю-ються державою.*

Надання податкових пільг. Іншими словами, виробникам товарів, у виготовленні яких держава зацікавлена або бажає збільшити обсяг їх реалізації, встановлюються різні пільги або пільгові ставки оподаткуван-ня. В окремих випадках виробники на деякий час взагалі звільняються від сплати якогось податку.*

Система кредитування підприємств. На жаль, нині в Україні скла-лася ситуація, коли підприємству важко взяти кредит або ж взагалі неви-

34

гідно. Щоб запобігти цьому, потрібно спростити умови отримання кре-дитів, зменшити ставки відсотків за користування кредитом, спростити систему застав, збільшити терміни надання кредитів. Особливо це сто-сується підприємств оптової та роздрібної торгівлі, які об'єктивно обме-жені у власних обігових коштах.*

Суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства. Особливо це стосується державних підприємств-монополістів.*

Державна інвестиційна політика. Передбачає формування таких умов, які б сприяли нормальному інвестиційному клімату, забезпечували недоторканність інвестицій зарубіжних партнерів, громадян. Іноземне інвестування вигідне для України, оскільки задовольняє потреби у гро-шових ресурсах для розвитку виробництва, дає змогу організовувати виробництво з використанням нових технологій, упроваджувати нове обладнання, однак за умови, що воно залишиться в Україні. Крім того, за нормальної організації виробничо-комерційної діяльності українські підприємства також мають змогу отримати прибуток.*

Виважена імпортно-експортна та митна політика. Передусім це стосується встановлення виважених і диференційованих тарифів і ста-вок мита. Потрібно уникати подвійного оподаткування між державами, тобто спрощувати процедуру завезення товарів на територію України. Нинішня політика держави спрямована саме на захист вітчизняного ви-робника, однак вона не має економічного змісту. Адміністративні обме-ження на імпорт виробів на вітчизняний ринок споживчих товарів не-ефективні. Така політика призводить до зменшення конкуренції, сприяє появі вітчизняних монополістів. Потрібно створити для вітчизняних підприємств умови конкуренції з іноземними виробниками, щоб спожи-вач мав можливість вибирати, а виробник був змушений знижувати ціни. Нині вітчизняні виробники виробляють здебільшого конкурентоспро-можну продукцію, що має вищу якість, вищий рівень харчової цінності, а в окремих випадках (наприклад, виробництво мінеральної та солодкої води, окремих ковбасних виробів) і нижчу ціну.*

Державне замовлення. Держава укладає з окремими виробниками угоди, згідно з якими зобов'язується купити у виробника продукцію за певною ціною у певні строки за умови дотримання ним правил і техно-логічних вимог виробництва. У більшості країн з розвиненою еконо-мікою підприємства прагнуть отримати державне замовлення, тому що в умовах, коли ринок, особливо споживчих товарів, насичений, перед ними може постати проблема збуту своєї продукції. Розв'язання цієї проблеми бере на себе держава. На жаль, в Україні склалась інша ситуа-

з» **''** „ <.

:>5

дія, адже при укладанні угоди та її виконанні держава не гарантує опла-ти фінансових коштів за вироблену продукцію. Так, з деякими виробни-ками сільськогосподарської продукції держава в 1999 р. ще не розра-хувалася за врожаї 1997 і 1998 p., що гальмує процес укладання угод під-приємств на державне замовлення.

До адміністративно-командних методів регулювання процесів ціно-утворення належать:*

встановлення фіксованих цін;*

встановлення регульованих цін;*

(умовно) встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів. Ця система припускає покриття за рахунок державного бюджету витрат окремих виробників при виробництві певних видів про-дукції (в основному це сільськогосподарська продукція, продукція її переробки, окремі виробничі підприємства харчової промисло-вості), тобто передусім соціально важливих видів продукції для споживачів. Однак практика свідчить, що цей метод неефективний, бо відсутній економічний принцип організації виробництва, змен-шується державний бюджет, низькодохідні верстви населення не отримують помітного ефекту, бо дотація розподіляється між усіма споживачами.

Загалом питома вага кожного методу залежить від економічної ситу-ації у країні та обраних нею напрямків регулювання економіки.

2.3. ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН У КРАЇНАХ СВІТУ

У державах з розвиненою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, що відповідають загальній політиці держави