Так, у Сполучених Штатах Америки до початку 80-х років XX ст. ціни були переважно вільні. Централізоване регулювання поширюва-лось лише на обмежені групи споживчих товарів. Однак і це обмежене регулювання (підвищення роздрібних цін), давши спочатку позитивні результати (підвищення рівня зайнятості населення, підвищення заро-бітної плати, збільшення валового національного продукту), зрештою призвело до негативних наслідків. Заморожування цін і заробітної пла-ти обмежувало переливання коштів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало збільшення доходів.

36

Через недостатні Інвестиції в енергетику уповільнився розвиток ви-добувних галузей, не розроблювалися нові родовища нафти й газу, що спричинилося до збільшення імпорту цих товарів до США. Нині дер-жавне фінансування та регулювання цін обмежується, основний напря-мок — активне використання ринкових відносин і методів непрямого ре-гулювання цін:*

регулювання кредитно-грошової політики через облікові ставки банківських кредитів (це стосується переважно федеральних ре-зервних банків);*

державна закупівля товарів з метою зменшення дефіциту та роз-витку конкуренції;*

зменшення дефіциту державного бюджету;*

диференційована податкова політика.

Пряме державне регулювання застосовується лише щодо підпри-ємств-монополістів, які підпадають під антитрастівське регулювання. Загалом у США контролюється 5-10 % цін.

На продукцію окремих галузей (переважно сільського господарства, молочної та харчової промисловості) держава встановлює так звані конт-рольні ціни. Сутність цього регулювання полягає в такому. Сільсько-господарський виробник має змогу отримати від держави позику під врожай поточного року. Розплачується він після реалізації врожаю за ринковими цінами. Якщо ринкові ціни нижчі за контрольну ціну, що встановлюється Конгресом, держава зобов'язується викупити врожай за цими цінами. З 1985 р. здійснюється політика, спрямована на зниження позикової ставки за кредит, що надається фермерам.

У Франції роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні по-слуги. До державного сектору в економіці країни належать лише галузі-монополісти (газова промисловість, електроенергетика, транспорт), на-ціональний та комерційні банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюється більшість показників і параметрів господарської діяльності. Нині співвідношення регульованих державою та вільних цін тут становить 20-80 %. Регулювання цін у цій країні є однією зі складо-вих загальної державної політики регулювання економіки.

У зв'язку з економічною кризою в середині 60-х років XX ст. уряд почав запроваджувати нову економічну політику (розвиток без інфляції) з одночасним заморожуванням цін на продукти харчування та послуги. Така політика жорсткого регулювання тривала до 80-х років. Згідно з нею передбачалося встановити:

37*

контракти стабільності —- держава укладала угоду з підприєм-ством-виробником, згідно з якою воно мало право підвищувати ціни на одні товари, однак при цьому знижувати ціни на інші. Го-ловна мета — підтримати стабільність загального рівня цін;*

програмні контракти — поширювались на товари, які були під конт-ролем держави. Підприємство-виробник мало надавати державним органам усю інформацію стосовно власних інвестицій, фінансово-го стану, зайнятості, перспектив розвитку та виходу на зовнішній ринок, встановлення цін, стану ринку та конкуренції, якості виро-бів тощо. Рішення стосовно цін приймала держава;*

контракти проти підвищення цін. Якщо підприємство-виробник укладало такий контракт, уряд брав на себе зобов'язання не вжива-ти заходів щодо підвищення витрат виробництва.

Водночас уряд Франції почав застосовувати заходи щодо блокування та регулювання цін.

Однак поступово з'ясувалося, що система жорсткого контролю за цінами неефективна. Це призводило до того, що ринок ставав менш гнучким, скорочувалось виробництво, обмежувалась мобільність ринків праці, товарів і послуг. Тому уряд Франції прийняв нову програму лі-бералізації цін. Починаючи із середини 80-х років з-під державного контролю було вивільнено до 90 % цін на продукцію промислового вироб-ництва. Проте контроль за цінами став іншим. В основному використо-вувались непрямі методи регулювання. Тому водночас з лібералізацією цін було прийнято рішення про цінову конкуренцію, згідно з яким забо-ронялося утворювати будь-які спілки виробників, імпортерів, оптових і роздрібних реалізаторів, а також заборонялись угоди про різні види мінімальних і рекомендованих цін.

Водночас зі зміною політики уряду Франції у сфері регулювання цін було змінено й систему органів ціноутворення, які були перетворені в департаменти з конкуренції Міністерства планування та фінансів, га-лузевих міністерств. Головним завданням контролерів був нагляд за дер-жавною дисципліною цін.

Контроль за формуванням цін в Іспанії здійснює Велика Рада з цін при Міністерстві економіки та фінансів, яка є робочим органом Урядової комісії з економічних питань.

В основному регулюються ціни на продукти першої необхідності, а також на продукцію підприємств-монополістів. Перелік контрольованих державою товарів публікується у пресі. На засіданнях Великої Ради роз-глядаються питання зміни цін на конкретні товари та послуги, розроб-

38

люються рекомендації з цих питань, здійснюється нагляд за виконан-ням рішень Урядової комісії. Контроль за цінами поширюється не лише на державні підприємства, а й на підприємства інших форм власності, у тому числі приватні.

Державне регулювання цін здійснюється на основі різних видів цін. Останнім часом кількість товарів, ціни на які мають регулюватися, змен-шується, і нині питома вага регульованих державою цін не перевищує 10 % загальної структури споживчих цін.

Ліберальніша система регулювання цін діє в Данії. Вона складається переважно під впливом різних чинників ринку. Головна мета державно-го регулювання — встановити умови, які б сприяли розвитку вільної конкуренції. Здебільшого ціни встановлюють виробники під впливом попиту та пропозиції. Вплив на ціни з боку держави здійснюється в ос-новному через систему податків і відповідного зниження витрат вироб-ництва. Загалом питома вага твердих і регульованих державою цін ста-новить 6 % загальної структури цін.

Основним законодавчим документом, згідно з яким регулюються ціни, є закон про конкуренцію. Ціни підприємств-монополістів контро-лює Рада з питань конкуренції, членів якої призначає міністр промисло-вості країни. На сільськогосподарську продукцію ціни встановлюються під впливом