Тема ІІ “Прогнозування науково-технічного прогресу”

Науково-технічний прогрес, значення і завдання його прогнозування.

Методи прогнозування науково-технічного прогресу.

Деякі питання прогнозування техніко-економічних показників.

Нові підходи при науково-технічному прогнозуванні.

Важливим питанням інтенсифікації суспільного виробництва є прискорення науково-технічного прогресу. Вирішення його вимагає вдосконалення організаційно-економічного механізму, управління науково-технічним прогресом. Необхідною умовою при цьому виступає прогнозування, яке дозволяє передбачити багатогранність цілей, дій і засобів їх досягнення при прийнятті того чи іншого рішення.

Прогнозування науково-технічного прогресу – це процес визначення варіантів розвитку науки і техніки і умов реалізації науково-технічних знань у майбутньому.

Прогноз науково-технічного прогресу включає визначення:

основних напрямків науково-технічного розвитку галузей;

техніко-економічних показників нової техніки, технології і організації виробництва;

масштабів впровадження нової техніки, технології і організації виробництва у перспективі;

технічного рівня на початок і кінець прогнозованого періоду;

економічної ефективності науково-технічного прогресу.

Прогнозування науково-технічного прогресу виходить із поставленої мети і завдань розвитку, базується на аналізі тенденцій технічного розвитку в минулому і на сучасному етапі. При аналізі необхідно розглядати всі наявні варіанти технічних рішень, включаючи й ті, які знаходяться на стадії фундаментальних досліджень. Доцільно також вивчати найновіші науково-технічні досягнення в інших галузях суспільного виробництва, використання яких в умовах даної галузі може бути доречним. При розробці прогнозів необхідно використовувати об’єктивну інформацію про досягнутий рівень науки і техніки на основі вивчення досягнень фундаментальних наук, пошукових, дослідних і дослідно-промислових робіт, патентів, публікацій і т. д.

Створення нової техніки включає такі стадії: дослідження, дослідно-конструкторські роботи, освоєння і широке промислове використання. Для обґрунтованого уявлення про рівень розвитку об’ємів і термінів впровадження і ефективності нової техніки проводиться групування всіх можливих технічних нововведень по ступені їх готовності до використання, ступеня поширення і освоєння на початок прогнозованого періоду.

До першої групи відносяться нововведення, які отримали промислове застосування. Ефективність цих напрямків практично перевірена і величина ефекту залежить тільки від масштабів їх застосування.

Друга група характеризує нововведення, які знаходяться на стадії промислового впровадження (отримані перші, дослідні зразки нової техніки, які потребують випробувань у промислових умовах).

Нововведення, які знаходяться на стадії проектування, але не отримали завершальних технічних доробок, складають третю групу.

Четверту групу утворюють нововведення, які знаходяться на стадії наукових досліджень, без остаточного вирішення.

П’ята група охоплює сферу науково-технічних досліджень, які знаходяться на стадії теоретичних розробок, і свідчать про можливість появи принципово нових видів енергії, матеріалів, видів зв’язку і т. д.

На основі вказаного групування побудована графічна модель прогнозу науково-технічного прогресу, яка характеризує основні об’єкти прогнозу і їх взаємозв’язок:

Мал. 2

Розробка графічної моделі і виділення окремих об’єктів дає можливість провести їх автономний прогноз з послідуючим синтезом і узгодженістю. Для відбору основних напрямків технічного розвитку і оцінки економічної ефективності визначаються основні характеристики і техніко-економічні показники нововведень:

суть нововведення (технічна основа, переваги, недоліки);

сировина, що використовується;

техніко-економічні показники (продуктивність, витрати сировини, енергії, матеріалів, капіталовкладення, трудоємкість і т. д.)

З усієї сукупності можливих нововведень відбираються ті напрями технічного розвитку, які в найбільшій мірі відповідають вирішенню поставлених завдань. Одночасно з вибором напрямів визначаються терміни проходження нововведень по стадіях. Тривалість кожної стадії визначається на основі аналізу фактичних термінів від моменту винаходу (патентування) до промислового освоєння за попередній період, а також експертних оцінок. При цьому слід враховувати й історично обумовлене скорочення термінів впровадження нововведень у виробництво.

Групування нововведень, побудова графічної моделі, вибір основних напрямів і визначення термінів проходження нововведень по стадіях розробки дозволяє оцінити можливі об’єми їх впровадження на прогнозований період. Кількісна оцінка об’ємів впровадження проводиться з врахуванням цілей і завдань розвитку галузі, можливих обмежень на основі використання методів експертних оцінок, порівнянь, а також статистичних методів.

Перелік характеристик, які розробляються для нововведень, які знаходяться на різних стадіях розробки, приведений в табл. 1:

Табл. 1

Характеристики | Групи

1 | 2 | 3 | 4 | 5

1. Суть нововведення | + | + | + | + | +

2. Техніко-економічні показники | + | + | +

3. Тенденції розвитку | +

4. Ефективність | + | + | +

5. Терміни наукового рішення | +

6. Терміни технічного освоєння | +

7. Терміни впровадження | + | +

8. Об’єми впровадження | + | + | +

-2-

Основними методами, які застосовуються в науково-технічному прогнозуванні є:

методи аналогій, в т. ч. Метод порівняння з зарубіжними аналогами;

методи екстраполяції;

методи експертних оцінок;

методи “дерева цілей” і матриць-цілей засобів;

методи статистичних залежностей і моделювання;

методи обробки техніко-економічної, проектної, реферативної і патентної інформації;

нормативний метод.

В науково-технічному прогнозуванні поширеними є також нетрадиційні методи, які гарантуються, наприклад, на творчій уяві, інтуїції як вищій формі передбачення. Метод творчої уяви у видозміненому, формалізованому вигляді знаходить своє відображення в різноманітних методах.

При розробці варіантів розвитку визначається система заходів, які забезпечують умови їх реалізації. Такими заходами можуть бути: розвиток або прискорення фундаментальних досліджень, створення передумов для скорочення термінів проектування, промислових випробувань і доведення дослідних зразків, використання патентів і ліцензій, імпорт необхідного обладнання, розвиток суміжних галузей з метою отримання видів обладнання, матеріалів і т. д.

Методом прямих техніко-економічних розрахунків або за допомогою коректуючи індексів, які відображають вплив нової техніки і технології на питомі затрати ресурсів, проводиться оцінка впливу основних напрямів науково-технічного прогресу на зміну показника ресурсоємкості. Укрупнена оцінка впливу науково-технічного прогресу на ріст виробництва може бути проведена на основі багатофакторних кореляційних моделей. Міра впливу технічного прогресу в цьому випадку визначається через зміни частини продукції, отриманої за рахунок росту сукупної продуктивності