Принцип ранжирування об'єктів планування за їх важливістю дає змогу раціонально розподілити наявні ресурси.

Принцип варіантності передбачає розроблення не менше двох-трьох альтернативних варіантів досягнення однієї і тієї самої мети та вибір оптимального варіанта.

Принцип збалансованості плану дає змогу досягти балансу показ-ників (надходжень та витрат ресурсів тощо).

Принцип економічної обгрунтованості плану допомагає здійсни-ти кінцевий вибір варіантів планових показників.

Принцип автоматизації процесу планування передбачає використан-ня сучасних інформаційних технологій та комп'ютерної техніки.

Принцип зворотного зв'язку системи планування означає, що ви-конавець дає пропозиції щодо коригування уточнення планів.

Послідовна й одночасна реалізація розглянутих принципів плану-вання е складною справою, яка під силу лише великим фірмам, що ма-ють відповідні кваліфіковані кадри, сучасні інформаційні технології та необхідні ресурси.

Залежно від міри невизначеності планової діяльності розрізня-ють два її типи:

детермінований — коли планування здійснюється в середовищі і яке можна повністю передбачити;

стохастичний (імовір-нісний) — це планування, що здійснюється в умовах часткового перед-бачення результату. Це типовий стан для підприємств.

Враховуючи те, що міра невизначеності умов планової діяльності теж рухлива і залежить від багатьох факторів, розрізняють такі варіан-ти (види) стохастичного типу планування:*

планування, що грунтується на системі жорстких зобов'язань. Таке планування найефективніше в ситуаціях, у яких існує висока впевненість у тому, що все відбудеться згідно з планом. Наприклад, планування кон-тракту з добре відомим, перевіреним партнером;*

планування під особисту відповідальність. Таке планування до-цільне в умовах, протилежних першій ситуації, тобто в ситуації повної невизначеності. За таких умов менеджер діє, по суті, на свій страх та ризик, бере відповідальність на себе. Для стійких, стабільних підприємств такий вид планування нехарактерний;*

планування, пристосоване до випадкових обставин. Цей вид плану-вання є проміжним між першими двома: з одного боку, воно відбуваєть-ся в умовах постійної невизначеності в діяльності підприємства, а з іншого, враховуючи можливі варіанти дій у невизначеному середовищі, — збільшує їх передбачуваність.

Залежно від часової орієнтації основних ідей планування розрізня-ють чотири типи планування.

Реактивне планування (повернення до минулого). Представники такого типу планування свої ідеї та спосіб існування підприємств зна-ходять у минулому. Вони заперечують усі досягнення сьогодення і тому негативно ставляться до техніки і сучасного інформаційно-технологіч-ного суспільства, їхнє гасло: "Назад до природи". Головний метод реак-тивного планування — генетичний підхід, згідно з яким сучасні пробле-ми досліджуються з точки зору їх виникнення та минулого розвитку. Підприємство сприймається прихильниками реактивного планування як стійкий, стабільний, добре налагоджений механізм. Усе, що відбуваєть-ся і відбудеться на підприємстві, заздалегідь відомо. Управлятися воно повинно зверху вниз за допомогою особистого авторитету керівника та його патерналістського ставлення до підлеглих. Реактивне планування спирається на минулий досвід.

До недоліків цього типу планування насамперед відносять такі:*

воно розглядається не як система, у якій ураховується взаємодія різноманітних елементів підприємства; *

проводиться без достатнього врахування об'єктивних обставин сьогодення та майбутніх змін (відсутня гнучкість);*

реактивне планування — це функція головним чином вищого керівництва; *

оскільки запити нижчих рівнів ураховуються лише один раз, а потім коригуються в бік зниження, то керівники нижчих підрозділів прагнуть свідомо збільшити рівень своїх реальних потреб і цим збільшують невиробничі витрати.

До позитивних сторін реактивного планування належать:*

постійне звернення до історії, минулого досвіду, з якого можна ба-гато запозичити;*

сильне відчуття спадкоємності, що оберігає від різних та непроду-маних змін;*

збереження традицій, що створює впевненість у працівників підприємства.

Інактивне планування (інертність). Цей тип планування виходить з ідеї, що немає потреби повертатися в минуле і разом з тим прагнути до руху вперед. Існуючі умови сприймаються як достатньо добрі, принаймні задовільні. Задоволеність теперішнім (існуючим) — відмітна риса інактивізму. Характерним для нього є також уявлення про те, що рівновага в становищі підприємства досягається природним шляхом, автоматично. Головним принципом планування у даному разі є правило: "Планувати мінімум необхідного, для того щоб не змінити природний хід речей". При прийнятті рішень панують бюрократизм та зволікання. Вважається голов-ним злом та суворо карається нелояльність до організації та її цілей.

Недоліками такого планування є нездатність пристосуватися до змін та незадовільне використання творчого потенціалу працівників.

Позитивним можна назвати обережність при плануванні господар-ської діяльності.

Преактивне планування (випередження) орієнтоване головним чи-ном на майбутні зміни. Всупереч інактивістам преактивісти прагнуть прискорити зміни, швидше приблизити майбутнє. Преактивне плану-вання орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень, з кількох варіантів розвитку вибирають найбільш економічний.

До недоліків слід віднести недостатнє використання накопиченого досвіду; недостатню увагу до повсякденних потреб організації; надмірне захоплення футурологією та новими методами дослідження, ставлення до кожного з них як до панацеї.

Достоїнством є прагнення адекватно оцінити зовнішнє середовище та враховувати його фактори впливу на підприємство в процесі плану-вання.

Інтерактивне планування грунтується на принципі участі та макси-мально мобілізує творчі здібності персоналу. Цей тип планування вихо-дить з того, що майбутнє піддається контролю і значною мірою є продук-том дій персоналу.

Мета інтерактивного планування — проектування майбутнього, що передбачає побудову ідеалізованої моделі управління підприємством. Не варто забувати, що навіть з теоретичної точки зору окреме підприємство не може постійно "контролювати" своє майбутнє. Найбільше, на що воно здатне, це ефективно пристосуватися до змін середовища.

Залежно від періоду, котрий охоплюють плани як результати плано-вої діяльності, розрізняють планування:

довгострокове – 10 - 25 років (раніше це поняття ототожнювалося зі стратегічним плануванням);

середньострокове - 3 - 5 років ( що конкретизує довгострокове);

коротко-строкове - 1 - 2 роки, включає конкретні способи використання ресурсів, необхідні для досягнення цілей, визначених у двох перших.

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. При виборі цих методів необхідно враховувати певні вимоги до них.