Одна з найважливіших причин економічної відсталості нашої країни полягає саме в тому, що командно-адміністративна система тривалий час не лише стримувала господарську ініціативу, а й створювала на шляху прогресу непереборні перепони.

Науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника.

По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників за функціонування могутньої і складної техніки. Сучасний робітник має бути висококваліфікованим. Отже, суспільство повинне виділяти значні кошти на підготовку кваліфікованих трудових ресурсів.

По-друге, технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною. Так само як примітивні засоби праці зумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об’єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав і свобод.

По-третє, праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише в разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами. Історичний досвід незаперечно доводить, що без вирішення соціальних проблем жодне суспільство не зможе досягти істотних результатів і в розвитку суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем неминуче породжує кризову ситуацію в економіці. Про це переконливо свідчить той стан, в якому опинилася наша країна.

Нині для більшості людей їхня праця є засобом до життя. Це вимагає сумлінного ставлення до справи і, як правило, напруження фізичних та інтелектуальних сил. І все ж одержане при цьому матеріальне й моральне задоволення надихає людину на активну творчу діяльність. Ще У. Петті справедливо назвав працю батьком багатства. І справжня радість праці – в її результатах, у ній самій як джерелі підвищення добробуту кожного працівника і зростання суспільного багатства.

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються – незмірно зростають – місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого – підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв’язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.

На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяльність у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи.

Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорувати й того, що людина – біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому люди є, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей усім людям – один з основоположних принципів розвитку суспільства.

Робоча сила – це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це означає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.

Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продуктивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірно зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уречевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робоча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не використовуватимуться.

З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров’я, фізичного розвитку, освіти (як загальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили.

Виробництво в Україні та добробут

українського народу

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, передусім на енергоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції у 2000 р. порівняно з 1991 р. зросла у 4 рази, паливної промисловості – у 2,8, чорної металургії – у 2,8 рази. При цьому частка продукції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої промисловості – у 13 разів і у 2000 р. становила всього 1,6 відсотка.

Зазначимо, що у повоєнний період багатьом країнам довелося відновлювати зруйноване господарство і завершувати процес індустріалізації. Це змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості. В Японії, наприклад, за 1960-1973 рр. середньорічні темпи зростання промисловості становили 14 відсотків, а частка важкої промисловості зросла з 50,3 до 57,8 %. Для цього етапу, як для колишнього СРСР, так і для Японії, характерним було швидке збільшення споживання сировини, палива, формування енерго- та матеріаломісткої структури виробництва.

Слід враховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходилася мінімальними витратами на оборону, то наша економіка була переобтяжена воєнним виробництвом. Його масштаби досягли 20-25 % усієї економіки, що в 4-5 разів перевищувало аналогічний показник у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. Із загального обсягу продукції машинобудування понад 60 % становили товари воєнного