Кейнс означив сукупний попит, як витрата споживача, інвестиційна витрата і урядова витрата (плюс чистий експорт, який в той час був дуже не значний). Сфера споживання – це функція доходу одноразового вживання. Коли цей дохід є низьким, говорив Кейнс, споживання також знижується. Це і було проблемою американців під час Великої Депресії.

Інвестування, яке є в більшості функцією ефективності чи очікуваної норми прибутків також дуже зросло під час Депресії. Ми не могли сподіватися, що піднесення в інвестуванні приведе до Депресії. Тільки одна надія була в уряду – витратити достатньо грошей для зростання сукупного попиту, щоб повернути людей до роботи.

Який типа витрат був необхідний? Жоден, твердить Кейнс. Кількість є більш вагомою, ніж якість. Навіть якщо уряд заставить деяких рити отвори, а інших закривати ці отвори, це все буде здатне витягнути країну з цих економічних лих.

Де уряд візьме гроші? Було два вибори: надрукувати, або позичити. Якщо б уряд надрукував їх, чи не призвело б це до інфляції? Кей нсу це не подобалось; через Депресію, в країні було зниження цін або падіння цін. Хто буде навіть думати про підвищення цін, коли будуть проблеми з пошуком споживачів?

А як на рахунок бюджетного дефіциту? Нічого доброго з цього не вийде, говорив Кейнс. Відома мудрість всіх часів – уряд мусить регулювати свій бюджет, в цьому не було нічого неправильного з дефіцитом, зумовленими спадами і депресіями.

Коли б проблеми витрат уряду були майже вирішені, люди могли мати якісь гроші в своїх кишенях. І що б вони робили з тими грошима? Ви відгадали – вони б їх витрачали. Ці гроші опинилися б у інших і вони, в свою чергу, витрачали б їх знову, по круговій.

Ці гроші будуть продовжувати витрачатись знову і знову, повертаючи все більше і більше людей до праці. В процесі і дефіцит буде слабшим. Уряд зможе зупинити свої програми витрат, в той час, як податок доходу підвищиться, тоді ми зможемо назвати бюджетний дефіцит тимчасовою доцільністю і витягнути економіку з мертвого центру.

Але що з класичної автоматичної машини, яка гарантувала, що економіка завжди рухається прямо до нової залежності? Кейнс припустив, що можливо це справді спрацює. Але по великому рахунку „ми всі мертві”.

Чому класичний механізм не працює в короткий термін? Кейнс стверджував, що процентна ставка падає до двох процентів під час Великої Депресії, але приватні підприємства не позичили так достатньо, щоб будувати новий завод і придбати обладнання. Після всього, хто мав право інвестувати в новий завод і обладнання, коли його фабрика буде діяти тільки на 30 чи 40% компетенції? Крім того, стверджував Кейнс, коли процентна ставка = 2 %, багато людей не захочуть віддавати свої заощадження.

Навіщо установлювати зв’язок між ними в такій низькій процентній ставці? Чому просо не перечекати, допоки процентна ставка знову не зросте?

Забагато для механізму процентної ставки поруч з похило-гнучкими зарплатами та цінами існують інституційні бар’єри. Працюючі об’єднання будуть заперечувати зниженню заробітних плат, в той час, як висококонцентроване виробництво буде мати тенденцію до зменшення випуску товарів і послуг, зниження цін під час спаду.

Кейнс також зазначив такі зауваження щодо кількісної теорії грошей.

Він запитував, що трапиться з грішми, що будуть надруковані урядом, якщо він збільшив грошову пропозицію. Прихильники класичної теорії припускали, що вони будуть витрачатися, прискорюючи рівень цін. Це могло статися, на думку Кейнса, але під час жахливого спаду люди будуть тримати гроші, чекаючи збільшення процентної ставки.

Якщо б грошова пропозиція збільшилася під час великого спаду, ті гроші просто б тримались. Нічого б не сталось з ними до того часу, поки економіка йшла до свого шляху оздоровлення, процентна ставка зросла б, а більше інвестиційних зобов’язань стали б корисними.

З середини 1930-х років класична школа економістів втратила багато своїх прихильників. Та не всі стали Кейнсіанцями. Консервативні економісти особливо ніколи і не могли себе віднести до широкого кола економістів, що кейнсіанці присуджували федеральному уряду. Останніми економічними школами вважалися – монетаристи, прихильники теорії з боку пропозиції, раціоналізатори – всі стояли проти ворогів великого уряду.

Але великий уряд залишився. Так масові програми витрат „Франкліна Рузвельта Нової Справи” не витягнула країну з Депресії, більш вагоміший захист, був проведений під час Другої Світової війни. Без питань, Кейнс був правий, але до війни американцям набридло не тільки періодичні спади, але і нестерпні інфляції. Загострилися почуття серед населення, було дуже важко приборкати інфляцію.

Кейнсіанське вчення досягнуло своєї найвищої точки в 1964 році, коли персональний прибутковий податок знизився до 20 %. Це зниження податку пов’язане з прискорення воєнних витрат під час спричинення війни в В’єтнамі, призвело до швидкого курсу зростання економіки в середині і до кінці 1960 рр., але цей зріст спричинив і збільшення інфляції, яка досягла подвійної цифри. На початку 1970 рр. Президент Річард Ніксон оголосив: „Ми всі кейнсіанці тепер.” Ця школа економістів зазнала багато шкоди і притиску. В 1970 році закінчилось буття кейнсіанців, тепер ви повинні бути монетаристами.

Монетарна школа.

Важливість курсу зростання валют

Монетарії починають і закінчують однією нав’язливою ідеєю: курс росту грошової пропозиції. Згідно з монетаріями, більшість них економічних проблеми, особливо інфляція і спади, є, згідно з Управлінням Федерального резерву, в курсі росту грошей.

Міфлтон Фрідмен, економіст, що зробив вичерпні досягнення в відносинах між курсом ростку грошової пропозиції