3. Шляхи удосконалення інноваційної діяльності в регіоні

3.1 Впровадження інноваційних технологій в практику управлінської діяльності в регіоні

Ефективне функціонування і розвиток соціального ринкового господарства забезпечується посередництвом синтезу державних (включаючи муніципальних), комерційні і некомерційні організації. Дані організації мають різні цілі, власність, умови праці, механізм господарювання і управління. При цьому представляють економіку країни, яка знаходиться на етапі створення нових економічних ринкових відносин і формування громадянського суспільства на моделі трьохсекторної взаємодії.

Мал 1. Парні взаємодії у соціальній рівності

Представлена трьохсекторна модель має:–

державний сектор – це все, що представлено в країні органами влади, вибраних людьми і сформованих виборними особами і органами. Державний сектор включає державні і муніципальні заклади, організації, які знаходяться в власності Федеральних органів влади, органів суб’єктів Федерації і муніципальних органів. Характерною особливістю державного сектора являється наявність достатньої кількості законодавчих і нормативних актів, які регулюють діяльність державного сектору. Звідси в держструктурі найбільш захищена праця службовців – стабільна робота і заробітна плата, надбавки, премії, відпустки, лікування та інші блага, які забезпечують впевненість і життєрадісний стан працівників цього сектору;–

бізнес-сектор – це комерційні організації і підприємства (юридичні особи), кінцевою метою яких є прибуток.

В відповідності із українським законодавством бізнес-сектор включає різні види організації комерційного сектору, які мають більше як 14 форм власності і іноземні підприємства, які мають більше як 11 форм власності і спільних підприємств на території України.

Кожна організація має визначену форму властивості; організаційно-правову форму і управління, умови праці і заробітну плату, інші блага і забезпечення життєдіяльності, які регулюються законодавчими актами України, відповідними Кодексами, законами і нормативно-правовими Кодексами, законами і нормативно правовими актами Суб’єктів і органів місцевого самоврядування.–

суспільний (некомерційний) сектор включає всі форми сомоорганізації громадян, юридичних і фізичних осіб, які в своїй діяльності не ставлять своєю основною метою – прибуток. Суспільне об’єднання і союзи, некомерційні організації і заклади, політичні партії і рухи.

Всього більше як 15 організаційно-правових форм і 7 форм власності являють багаточисельні організації некомерційного сектору.

Основною метою діяльності державних органів в соціальній ринковій економіці є підтримання економічної і соціальної стабільності, в орієнтації суспільства на максимально забезпечені благами і збереження навколишнього середовища.

Розгалужують дві підсистеми соціально-економічної діяльності держави:

1. Проактивна модель – включає весь комплекс заходів, направлених на покращення економічного положення держави, яке впливає на населення як прямо так і не прямо.

2. Реактивна модель – система підтримки і захист найбільш незахищених соціальних груп і прошарків суспільства в умовах адаптації до змін на ринку.

Методи взаємодії держави при реалізації функцій соціально-економічної діяльності по степені не однакові і розрізняються по степені інтенсивності їх виконання:

а) примусові або адміністративні;

б) регулюючі, тобто економічні і балансові;

в) інформаційні (консультаційні) або соціально-психологічні;

г) научні – дослідницькі, проектні, сіткові.

Не існує єдиної думки про принципи соціальної активності держави. Існує підхід, який розглядає соціальну політику з точки зору ринкових відносин. В цьому випадку існує державний ринок соціальних Програм. Населення має попит на соціальні Програми, а державні органи пропонують ці Програми.

Але оскільки поки не існує ефективної рівноваги між потребами і бюджетними можливостями індивіду з однієї сторони і бюджетними можливостями індивіду з однієї сторони, і розміри і вартість державних соціальних програм – з другої.

Оскільки практично кожен член суспільства ніколи не буде задоволений тим, скільки він має соціальних благ і які податки йому приходиться платити. При цьому система соціального забезпечення може рахуватись ефективною, якщо зберігається принцип соціальної справедливості. Тоді зберігається соціальна стабільність в суспільстві. В протилежному випадку, по різним умовам, нормативним актам, різним обставинам, допомога надається не тим людям, і це відбувається на протязі багатьох років. В результаті росте лінивість, розвивається психологія вимисла, безробіття і соціальна напруженість в суспільстві.

Соціальна стабільність в суспільстві зберігається, коли держава постійно розвивається, розвивається економічна і соціальна сфери. Для цього державний бюджет і бюджет всіх рівнів власності, особливо місцевий, де проживає населення, повинні формувати бездефіцитний бюджет. При цьому держава використовує ринкові і неринкові методи господарювання, створює умови для розвитку комерційного і некомерційного сектора, синтез яких і забезпечує розвиток соціальної ринкової економіки.

Слід відмітити, що під розвитком розуміється процес удосконалення любих організацій, регіонів і других систем, в результаті якого забезпечується процес руху вперед і підвищення ефективності функціонування господарської системи в цілому. При цьому розвиток передбачає різні нововведення (інновації), тобто впровадження нових технологій в різні сфери діяльності, включаючи і управліня. При цьому без впровадження інноваційних технологій в управлінську діялність неможливо забезпечити розвиток ні в одному секторі економіки (державному, комерційному, суспільному). Тому впровадження інноваційних технологій в сферу управління є актуальним.

Поняття “технологія” виникло і набуло розвитку в виробничій сфері. Прискорене оновлення продукції в умовах конкуренції, нової техніки і обладнання, освітнього рівня і соціального складу працівників, в тому числі технічної, підвищення “ціни” управлінського вирішення і вартості ризику, поглиблення процесів поділу праці і ускладнення зв’язків між підприємствами і організаціями, державою і суспільством, все ускладнило управлінську працю. В цих умовах процеси управління набрали технологічний аспект.

Під вираженням “впровадження інноваційних технологій” слід розуміти порядок, способи і методи реалізації працівниками управління нових прогресивних процесів, процедур і операцій управлінської діяльності, які виконууються з метою досягнення вислокої ефективності використання всіх ресурсів в умовах обмежених фінансових засобів.

Досліди показують, що як державні, так і муніципальні органи влади регіону недостатньо займаються питаннями впровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність.

Аналіз закордонного досвіду управління за послідні 30 років і українського за послідні 12 років