У процесі розробки стратегії, виходячи з необхідності вирішень зазначених вище завдань, треба здійснити:

оцінку потенціалу підприємства, її можливості й ресурси для досягнення загальних цілей, аналіз внутрішніх факторів, що забезпечують зростання і закріплення позицій підприємства: технологічних, комерційних, соціальних; аналіз зовнішніх факторів, які потребують вживання заходів, спрямованих на пристосування до умов і ситуацій, що змінилися; оцін-ка альтернативних напрямів діяльності підприємства й вибір оптимальних варіантів для досягнення поставлених цілей; прийняття рішень, узятих за основу при розробці довго-строкових планів функціонування і розвитку підприємства.

У процесі розробки стратегії (схема 1.1) на основі про-веденого аналізу формується стратегічне мислення через обговорення і погодження з апаратом управління кон-цепції розвитку фірми в цілому, формуються проекти цілей і підготовка директив для довгострокового планування, здійснюється розробка стратегічних планів і контроль за їх виконанням, провадиться рекомендація нових стратегій розвитку, створення нових видів виробів, а також удоско-налення тієї продукції, що вже виробляється.

Схема 1.1. Процес розробки стратегії (розширена версія)

У зв'язку з виникненням несподіваних ситуацій (за-ходи уряду, вплив іноземних конкурентів, результати на-уково-технічних досліджень) прийняття і проведення су-часних рішень потребують застосування у системі управління так званого ранжирування стратегічних зав-дань. Система передбачає:

постійне спостереження і аналіз зовнішніх факторів — загальноекономічних, соціальних, політичних, ринкових, науково-технічних;

доведення до вищого керівництва підприємства, яка прова-дить ранжирування, завдань у міру прийняття по них рішень і черговості використання:

а) термінові й важливі, що потребують негайного роз-гляду;

б) завдання середньої важливості, що можуть бути ви-рішені в межах наступного планового періоду;

в) важливі, проте не термінові завдання, що потребу-ють постійного контролю;

г) завдання, що не заслуговують на увагу.

Проектним групам, а також відповідним оператив-но-господарським підрозділам — виробничим відділам негайно передаються термінові завдання для прийняття по них рішень.

Вище керівництво підприємства постійно здійснює роботу щодо ранжирування завдань і виділення з них найбільш пріоритетних, послідовно контролює їх виконання.

Стратегічне управління ґрунтується на стратегічних цілях підприємства, майбутній структурі господарської діяль-ності, створеному науковому, виробничому та збутовому потенціалі підприємства, під який ресурси виділяються цільо-вим напрямом.

Залежно від пріоритетності цілей підприємства визначає свої основні позиції на перспективу, що передбачено стратегіч-ним управлінням. Звідси випливають різноманітні види стратегії, на які може орієнтуватися підприємства і які можна класифікувати так:

1) продуктово-ринкова — стратегія, спрямована на визначення способів підвищення рівня конкурентоспро-можності продукції, видів конкретної продукції і техно-логій, які підприємство розроблятиме, сфер і методів збуту;

2) стратегія маркетингу передбачає гнучке пристосу-вання діяльності підприємства до ринкових умов з урахуван-ням позиції товару на ринку, рівня витрат на досліджен-ня ринку, комплексу заходів щодо форсування збуту, розподіл коштів, асигнованих на маркетингову діяльність, між обраними ринками;

3) конкурентна стратегія спрямована на зниження витрат виробництва, індивідуалізацію та підвищення якості продукції, визначених засобами сегментації нових секторів діяльності на конкретних ринках;

4) стратегія управління набором галузей передбачає, що вище керівництво підприємства постійно тримає під контролем види діяльності й номенклатуру продукції в цілому по підприємстві з метою диверсифікації видів діяльності і вироб-леної продукції завдяки новим галузям, а також припи-нення тих чи інших, які не узгоджуються з цілями підприємства та її орієнтирами;

5) стратегія нововведень (інноваційна політика) до-пускає об'єднання цілей технічної політики й політики капіталовкладень. Вона спрямована на впровадження нових видів продукції та технологій, передбачає вибір визначених об'єктів досліджень, за допомогою яких підприємств передусім сприяють систематичним пошукам нових тех-нологічних можливостей;

6) стратегія капіталовкладень допускає визначення відносного рівня капіталовкладень на основі розрахунку масштабів випуску окремих видів продукції і діяльності підприємства в цілому, з'ясування можливостей підприємства на основі результатів планування і виконання планів через органі-зацію оперативно-господарської діяльності, визначення конкретних позицій підприємства щодо суперників;

7) стратегія розвитку спрямована на реалізацію цілей забезпечення стійких темпів розвитку і функціонування підприємства як у цілому, так і її філій та дочірніх компаній. Стратегію розвитку філій та дочірніх компаній материнсь-ка компанія визначає за такими основними напрямками: розширення закордонних капіталовкладень, створення змі-шаних підприємств за кордоном, розробка нових видів продукції, розширення вертикальної інтеграції, підвищення конкурентоспроможності компанії, збільшення експорту;

8) стратегія поглинання передбачає придбання акцій інших компаній, які характеризуються швидким розвит-ком та науково-технічними досягненнями. Мета — транс-націоналізація капіталу, прискорення ефективності діяль-ності підприємства через проникнення в нові галузі господарства;

9) стратегія закордонного інвестування спрямована на створення за кордоном власних виробничих підпри-ємств, а також розробку сировинних ресурсів;

10) стратегія орієнтування на розширення експорт-ної діяльності передбачає розробку певних заходів, здійснення яких дало б змогу забезпечити доцільність розвитку цієї діяльності, до мінімуму звести можливі ри-зики й оцінити вигоди. Стратегія експорту передбачає орі-єнтацію виробництва на задоволення потреб іноземних споживачів. Найчастіше використовують її великі ком-панії, що випускають складне обладнання на основі за-мовлень, а також середні й невеликі підприємства, які випускають найновішу малогабаритну продукцію (фотоапарати, годинники, побутові електроприлади) і збувають її на тих ринках, де ризик закордонних інвестицій значний, а транс-портні витрати невеликі;

11) стратегія зовнішньоекономічної експансії перед-бачає закордонне ліцензування, створення закордонного виробництва, експорт у треті країни товарів та послуг за всіма видами діяльності.

Вибір стратегії здійснюється на основі порівняння перспектив розвитку підприємства в різних видах діяльності, встановлення пріоритетів та перерозподілу ресурсів між видами діяльності для забезпечення майбутнього успіху.

Якщо види діяльності, якими фірма займається, не задовольняють її цілі, визначають нові види діяльності, до яких належить перейти, здійснюють аналіз шляхів диверсифікації.

1.3. Організація діяльності з розробки стратегії

У формуванні стратегії дострокового розвитку вищо-му керівництву підприємства належить найважливіша роль.

Оскільки стратегію беруть за основу при плануванні виробничо-збутової діяльності