підприємства, то її розробка, як правило, здійснюється в центральній службі планування (плановому відділі).
Однак, складаючи зведений план заходів з реалізації стратегії на основі проектів планів виробничих підрозділів, у багатьох підприємствах планові служби (відділи) виконують лише координаційні функції (схема 1.2).
Загальну стратегію формує вище керівництво підприємства, воно також координує проведення заходів щодо реалізації стратегічних завдань, розподіляє відповідальність між виконавцями.
Із стратегічних питань рішення ухвалюються у різних напрямках: «зверху-донизу» (централізована форма), «знизу-доверху» (децентралізована форма), у взаємодії назва-них двох напрямів.
Здійснення стратегічних питань типу «знизу-доверху» означає, що інформація накопичується у виробничих відділах, які визначають виробничі плани стратегії, інші свої цілі.
Схема 1.2. Процес реалізації стратегії
Безпосередньо у відділах стратегічні напрями розроб-ляє керівництво виробничого відділу. Водночас на вищо-му рівні управління формується глобальна стратегія підприємства й завдання для кожного оперативного підрозділу і є для них провідною лінією, на основі якої і розробляються так-тичні плани.
Найбільш оптимальним є так звана взаємоузгодженість — стратегію розробляють в процесі взаємодії між оперативними підрозділами, плановою службою та вищим керівництвом.
Цілі й напрями діяльності також встановлює вище керівництво. Стратегії формуються в процесі взаємодії по вертикалі.
Наприклад, відділ стратегічного розвитку корпорації на вищому рівні управління розробляє такі стратегічні напрями, як придбання, участь у спільних підприємствах і нових проектах.
Директиви вищого керівництва виконують оперативні підрозділи. Вони намічають для себе оперативні плани й стратегію.
Отже, середньострокові й поточні концепції розроб-ляють оперативні підрозділи (виробничі відділення), а довгострокові стратегічні — на рівні корпорації.
Нові підходи до розробки стратегії підприємства, зумовлені розвитком принципово нових умов підприємницької діяльності, з'явилися у 80-х роках. Це, зокрема:
участь керівників у прийнятті стратегічних рішень;
вплив суспільно-політичних сил на ринкову поведін-ку підприємств, розвиток країн, що розвиваються, втрата конт-ролю за зовнішньою діяльністю підприємств;
обмеженість темпів зростання виробничо-збутової діяльності й ресурсів, зміна характеру праці у зв'язку з автоматизацією виробництва, застосування гнучких сис-тем, виникнення складних проблем в управлінні підприємством, перехід до нового технологічного базису.
На розробку стратегії і технічної політики, а не на досягнення фінансових показників і спрямована нова система управління. її характеризують активізація но-вих напрямів діяльності, швидка зміна номенклатури виробів, впроваджених в нові галузі, дедалі зростаюча орі-єнтація виробництва на попит споживачів.
Спочатку стратегічні рішення впливають на номенк-латуру виробництва, однак останнє, в свою чергу, діє на стратегічні рішення.
Дедалі більшого значення набуває формування стра-тегії корпорації в цілому. Це стосується, зокрема, коорди-нації і інтеграції стратегій, розроблених виробничими відділами, а також питань пріоритетності вирішальних проблем, визначення структури підприємства, обґрунтованості капіталовкладень.
Вищий рівень управління — джерело стратегічних ідей, тому що тільки там зосереджуються керівники ви-робничих відділів, потрібна інформація та центральні служби.
Розробка стратегічних ідей і виявлення стратегічних проблем на ранніх стадіях довгострокового планування здійснювалися у взаємодії вищої ланки управління і пла-нового апарату, тобто за принципом «зверху-вниз». Вод-ночас чимало цілей, що мають стратегічне значення, ви-никають за межами процесу планування і розробляються в процесі взаємодії або надходять від керівників вищої ланки.
У збиранні інформації важливе значення належить плановим відділенням підрозділів і плановому апарату, в тому числі центральному плановому відділу (службі).
Такі складні кількісні методи, як економічні моделі на машинне моделювання, а також менш складні — екст-раполяція рядів часу або експертні оцінки в широких масштабах використовуються в прогнозуванні попиту. Звичайно, компанія розраховує на ризик по всіх видах виробничої продукції, проте особливу увагу при цьому звертають на зниження рівня коливань сукупного при-бутку всього підприємства, що має забезпечити стійкість компанії. Саме цим і зумовлюється прагнення до вирівнювання коливань по різних видах продукції.
Від принципів управління підприємством, перспектив її роз-витку та прийнятих методів планування багато в чому залежать стратегічно-управлінські рішення.
В сучасних умовах найбільш поширені такі принци-пи управління:
1) управління на основі контролю, яке використову-ють, коли передбачається стабільний розвиток на перс-пективу і застосовується фінансовий контроль;
2) управління на основі екстраполяції. Його застосо-вують у тому разі, коли передбачається на перспективу розвиток таких самих тенденцій, як і в минулому пері-оді. Для цього передбачено складання поточних бюджетів, бюджетів капіталовкладень, цільове управління, довго-строкове планування;
3) управління на основі розробки принципово нових стратегій знаходить застосування, коли стають очевидни-ми нові тенденції розвитку, які потребують прийняття нових стилів і принципів управління, а також при роз-робці нових стратегічних позицій, стратегічних планів на ті чи інші періоди;
4) управління на основі прийняття оперативних рішень доцільно використовувати у разі виникнення не-передбачених обставин і тенденцій розвитку на основі ранжирування стратегічних завдань.
У сучасних умовах змінився підхід до розробки стра-тегії підприємства. Якщо раніше вважали, що стратегія, якій надається перевага в конкурентній боротьбі, має бути відо-ма тільки вузькому колу керівників підприємства і не повинна піддаватись гласності, то зараз перевагу має сформульова-на стратегія.
При цьому треба враховувати, що стратегія має бути не тільки справою керівників, а й безпосередніх виконавців, особливо фахівців, зайнятих в мережі НДДКР, виробництва і збуту, які беруть участь як у розробці стратегії, так і її реалізації.
2. Характеристика ПП “Рітас”
2.1 Cфери діяльності підприємства та функції ефективності управління.
Приватне підприємство “Рітас” являє собою приватну одиницю, яка функціонує на принципах повної економічної та правової самостійності з правом найму.
Засновник підприємства – Анушкевичук Віктор Андрюсович. Підприємство має право створювати, а також входити в різні союзи, асоціації, конкурси та інші об’єднання по виробничому, територіальному та іншим принципам.
Головним завданням підприємства є насичення ринку своєю продукцією та задоволенням на основі отриманого прибутку економічних та соціальних інтересів робітників підприємства.
Основними сферами діяльності приватного підприємства “Рітас” є:
виготовлення інструменту для деревообробної промисловості;
торгово-закупівельна та посередницька діяльність промислово-технічною