Цінова політика ставить перед собою межу визначення ціни товару. Методика визначення оптимального рівня цін враховує попит на товар та чутливість покупців до коливання цін. Згідно з цілями ціноутворення маркетинговій службі ПП “Рітас” слід вибрати найефективнішу цінову стратегію:

стратегію єдиних чи диференційованих цін;

стратегію високих чи низьких цін;

стратегію стабільних чи нестабільних цін;

стратегію різноманітних знижок та надбавок.

В додатку Б вказані системи знижок, які застосовує у своїм ціновій політиці керівник підприємства.

Політика розподілу на підприємстві передбачає вибір методу збуту, тобто прямий безпосередньо самим підприємством або через торгових посередників, якими можуть бути оптові та роздрібні покупці, дистриб’ютори та торгові агенти, брокери. Для того, щоб плотика розподілу здійснювалася слід підтримувати політику комунікації, яка здійснюється за рахунок реклами, пропаганди, персонального продажу та стимулювання збуту через покупців, продавців. Реклама один із головних елементів комунікаційної політики. Підприємство дає рекламні оголошення в газету Західний Кур’єр, в якому вказаний асортимент товар, а також адреса де його можна знайти.

Для того, щоб підприємство процвітало розробляють стратегію росту, яка проводиться на основі трьох рівневого аналізу.

На першому рівні – рівень інтенсивного росту, виявляються можливості якими підприємство може скористатися при сьогоднішніх масштабах діяльності. Даний рівень включає наступні етапи:

глибоке впровадження на ринок, підприємство шукає шляхи збільшення збуту своїх існуючих товарів на існуючих ринках;

розширення границь ринку, збільшення збуту за рахунок втілення сьогодні існуючих товарів на нових ринках;

удосконалення товару за рахунок впровадження нововедень.

Другий етап – інтеграційний ріст, він оправданий тоді, коли у сфері діяльності підприємства досить стабільні можливості. Існує три випадки інтеграційного росту.

регресивна інтеграція, в цьому випадку підприємство робить спроби здійснити жорсткий контроль над своїми постачальниками

прогресивна інтеграція, підприємство робить спроби здійснити контроль над системою;

горизонтальна інтеграція заключається в спробах підприємства, заволодіти рядом підприємств конкурентів або поставити їх під строгий контроль.

Третій етап – диверсифікаційний ріст передбачає вихід підприємства на новий регіональний ринок з новим товаром. Даний ріст оправданий в тому випадку, коли середовище не дає підприємству можливостей для подальшого розвитку.

В своїй діяльності для процвітання використовують маркетологи інтегрований рівень росту, що дає змогу вдосконалити даний товар, а також визначити нові ринки.

2.4. Аналіз кадрового менеджменту підприємства

Кадровий менеджмент повязаний з використання можливовостей працівника для досягнення цілей підприємства. Елементами даного менеджменту є:

підбір та розміщення кадрів;

навчання кадрів;

винагорода за виконану роботу;

створення умов на робочому місці.

Кадровий менеджмент – це перш за все вміння управляти працівниками. Директор ПП“Рітас” у своїй діяльності формує відділ кадрів, який як провило, являє собою самостійний структурний підрозділ, підпорядкується безпосередньо керівникові або його заступникові по кадрах.

Управління персоналом і діяльність відділу кадрів, на підприємстві регламентують організаційні документи: колективний договір (додаток В), правила внутрішнього розпорядження, що містяться у колективному договорі (додаток Г), посадова інтеграція (додаток Д).

Організація роботи підприємства “Рітас” внутрішньо-об’єктивний режим, взаємні обов’язки працівників і адміністрації, надання відпусток, відрядження співробітників та інші питання викладаються у Правилах внутрішнього трудового розпорядку, які узгоджуються з трудовим колективом і затверджуються директором підприємства. Правове положення працівників регламентується посадовою інструкцією. При розробці даного документа ураховуються конкретні завдання й обов’язки, функції та права, відповідальність працівників приватного підприємства “Рітас”.

Колективний договір укладається на підприємстві між керівником та трудовим колективом захист соціально-економічних інтересів як працівників, так і власника підприємства, поширюється на всіх працівників і є обов’язковим до виконання. Укладання колективного договору передбачено законодавством.

Кожний працівник виконуюче становлений об’єм роботи отримує заробітну плату. Для того щоб матеріально зацікавити працівників підприємства встановлюється преміювання, яке служить відповідною мотивацією, це запобігає банкрутству.

3. Чинники банкрутства і стратегія їх запобігання

3.1. Визначення стану банкрутства. Процедура банкрутства.

Неплатоспроможність боржника, викликана відсутністю або недостачею коштів у момент настання терміну платежу, може мати тимчасовий (нехай навіть тривалий) характер. Це зовсім не означає, що боржник при веденні своєї господарсько - фінансової діяльності в звичайному порядку, взагалі ніколи не зможе відповісти за свої зобов'язання. При розумних діях і наявності доброї волі боржника, у випадку задоволення його вимог, він сам у стані розплатитися зі своїми боргами. Крім того, кредитором може бути проведена успішна робота щодо врегулювання спорів з боржником із застосуванням норм цивільного права.

Неплатоспроможність боржника може також прийняти абсолютний характер і перерости в неспроможність. Це значить, що при веденні своєї господарсько-фінансової діяльності в звичайному порядку, боржник практично не спроможний відповісти за свої зобов'язання у встановлений термін у зв'язку з перевищенням зобов'язань над ліквідними активами. Такий боржник, після проведення встановлених законом процедур, може бути визнаний арбітражним судом банкрутом.

У світовій практиці існує дві моделі поводження таких боржників і кредиторів, так само як і дві ідеології банкрутства.

Одна ідеологія орієнтована на інтереси кредиторів. Саме вони грають головну роль у процесі банкрутства боржника. Саме їм важливо скоріше погашення кредиторської заборгованості боржника-банкрута шляхом розпродажі майна такого боржника з наступною його ліквідацією.

Інша ідеологія захищає інтереси боржника. Признається, що боржник, як ніхто інший, знає шляхи виходу з кризової ситуації. Саме боржник виявляє ініціативу в процесі застосування заходів для свого фінансового оздоровлення, покликаних реабілітувати такого боржника, відновити його платоспроможність і не припустити банкрутства взагалі.

Розумним рекомендується суміщення цих двох ідеологій, тут важлива збалансованість інтересів боржника і кредиторів, надання самому боржнику можливість взяти участь у процесі за згодою кредиторів. Проходження такої моделі припускає рішення в юридичних рамках економічної задачі фінансового оздоровлення боржника і лише у випадку неможливості такого оздоровлення - визнання боржника банкрутом і продаж його майна.

І тільки в