Серед ознак, за якими можна судити про можливість виникнення неспроможності підприємства, можна назвати такі: припинення поточних платежів і систематичне порушення термінів погашення зобов'язань перед кредиторами; зменшення потоку коштів від здійснюваних операцій; зниження прибутковості або більш того, - зростання збитковості господарсько-фінансової діяльності; падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства; зменшення виплачених дивідендів і ін.

Причому підприємство може опинитися в незавидному положенні за такими причинами, як: неефективність організаційної структури управляння; уразливість системи обліку і контролю; відставання від підприємств, що займаються подібним бізнесом в області технологій;

необґрунтоване збільшення витрат; погане управління активами; відсутність запобіжних заходів, прийнятих для збереження майна й ін. Крім того, ризик виявитися банкрутом зростає, якщо:*

це нове і/або маленьке підприємство;*

підприємство працює в галузі, де великий ризик банкрутства;*

підприємство починає займатися діяльністю, раніше йому невластивої і далекої від основної;*

у сфері діяльності підприємства високий рівень конкуренції.

Порядок проведення процедури банкрутства регулюється "новим" Законом, названим «Закон України про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрав сили з 1 січня 2000 року.

Цей Закон ставить умови і порядок поновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури.

Необхідність прийняття Закону в новій редакції обумовлена недосконалістю багатьох положень у минулому чинного Закону України «Про банкрутство» і утрудненням використання його на практиці. А практика свідчить про те, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, стрибків цінової політики, частим змінюванням законодавства багато підприємств стають неплатоспроможними і що, у кінець кінцем, може призвести до їхнього банкрутства. І, якщо "старий" Закон був орієнтований, в основному, на ліквідацію підприємства-банкрута, то в новій редакції - передбачені методи й умови поновлення платоспроможності підприємства-боржника шляхом реорганізації, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових мір. У "новому" Законі відкрито багато хиб старого Закону про банкрутство, що проявилися протягом семирічного терміну його застосування, а порядок процедури банкрутства по-новому значно відрізняється від раніше встановленого.

Банкрутством є визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (ст. 1).

Суб'єктами банкрутства визначені:*

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності;*

юридичні особи, що діють у формі споживчого товариства, добродійного або іншого фонду;*

юридичні особи - підприємства, що є об'єктами права державної власності (ст. 5);*

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 47 -49). [31]

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява кого-небудь з кредиторів або боржника в арбітражний суд. Справа про банкрутство збуджується арбітражним судом у тому випадку, якщо явні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника совокупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, що не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого терміну (п.3 ст.6). [31]

У новій редакції Закону чітко визначені такі судові процедури банкрутства:*

розпорядження майном боржника;*

мирова угода;*

санація з поновленням платоспроможності боржника;*

ліквідація банкрута (ст. 4).

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів, арбітражним судом призначають розпорядника майна. Арбітражний керуючий (розпорядник майном, керівник санації, ліквідатор) - фізична особа, що має ліцензію видану у встановленому законодавством порядку, і діє на підставі визначення арбітражного суду (ст. 1). Розпорядник майна призначається на термін не більш шести місяців. Цей термін може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів або самого розпорядника майном.

Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести постанову про проведення санації боржника і призначення керуючого санацією.

Керуючий санацією має право самостійно розпоряджатися майном боржника; укладати від його імені різноманітні угоди; проводити інвентаризацію майна і т.д.

Протягом трьох місяців з дня винесення постанови про санацію боржника, керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. Санація - це система заходів щодо фінансового оздоровлення за допомогою держави або банків: списання боргів державою, дотація з бюджету, пролонгація термінів платежів у бюджет, звільнення від сплати податків, установлення пільгового режиму кредитування. З метою відновлення платоспроможності, задоволення вимог кредиторів, план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу.

Арбітражним судом призначається керуючий санацією - фізична особа, що має ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку. Встановлено максимальний термін проведення санації - 12 місяців. За клопотанням комітету кредиторів або керуючої санацією або інвесторів цей термін може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений.

У Законі введена процедура мирової угоди. Мирова угода - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки і/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється угодою сторін у письмовій формі. Мирова угода може бути прийнята на будь-якій стадії виробництва в справі про банкрутство (п. 1 ст. 35). Вона набирає сили з дня її затвердження арбітражним судом. Полягати вона може відносно усіх вимог, крім вимоги виплати вихідної допомоги звільненим робітникам боржника, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витрати, пов'язані з виробництвом у справі про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії.

Цікаво, що для органів державної податкової служби встановлюється обов'язок погоджуватися із задоволенням частини вимог з метою поновлення платоспроможності підприємства. Вони повинні під час підписання мирової угоди погоджуватися на прощення (списання) усієї заборгованості по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникнула в