Принагідно зазначимо, що у строгих інвестиційних розрахунках важливо враховувати залишкову (або утильну) вартість капіталовкладення, тобто ту, що залишається в кінці інвестиційного періоду.

Поширеній нині практиці її не беруть до уваги; основні фонди, як правило, експлуатуються до повного фізичного розпаду, а моральні трати не враховуються. При цьому відбувається відставання від сучасного рівня науково-технічного прогресу. Певно, ринок примусить мінити підходи й у цьому питанні. Тоді утильну вартість капіталовкладення прогнозуватимуть ще на початку інвестиційного періоду.

До речі, інвестиційний період, або тривалість життя капіталовкладення, є дуже важливим компонентом у довгостроковому й поточнону плануванні. Оскільки він впливає на виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність слід обов'язково мати уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід'ємною частиною загальної картини про будь-яке капіталовкладення й використовується для складання інвестиційного плану.

В інвестиційному плануванні винятково велике значення має роль рахунок ренти. Капітальні вкладення відволікаються на кілька років, за сучасних термінів будівництва — і десятиріч. Витрати й прибутків з урахуванням фактору часу мають різну цінність. Гроші сьогодні варті більше, ніж вони будуть варті в майбутньому. Ідеальний варіант співвідношення між витратами й прибутками в часі міг би бути, на приклад, таким: прибутки — сьогодні, а витрати — завтра (хоча я практиці такого не трапляється). Тому завдання правильного розподілу витрат і прибутків у часі є дуже важливим в інвестиційному плануванні.

В економічній теорії розрахунковий розмір ренти розглядається з двох поглядів: як фактор витрат і як фактор прибутку. Це означає, одного боку, що рента — це витрати, необхідні для того, щоб пері творити капітал на капіталовкладення, а з іншого боку, що її розрахунковий розмір — це прибуток (у процентах), який передбачається від даного капіталовкладення або ж вміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.

Природно, що розмір ренти не може бути менший від норми прибутку, що встановлена для інвестування капіталу. При визначенні рентабельності різних варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір ренти є вираженим у проценті цільовим прибутком, тобто нормою прибутку (нормою ренти), що передбачається для інвестиції. Такі самі розрахунки використовують складніших ситуаціях.

В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіант капіталовкладень. Із цим пов'язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно peaлізувати свої інвестиції. Із поширенням приватної власності значущої цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути «і чиїми», як часто траплялося донедавна.

Обережна інвестиційна політика на перших порах переходу ринкових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і «голодного» ринку така політика ба то в чому виправдана. Наданого часу для пристосування до нов умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх не ординарних інвестиційних рішень, які 6 давали змогу утримувати зайняті.

Позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати . небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.

Сфера застосування інвестиційних розрахунків зі стратегічних і тактичних міркувань має неухильно розширюватися. Найчастіше їх доцільно застосовувати під час техніко-економічного обґрунтування спорудження підприємства, добору району будівництва й конкретно-го будівельного майданчика, встановлення раціональної потужності об'єкта будівництва, добору форми відтворення основних фондів і ви-робничих потужностей (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переоснащення чи модернізація устаткування), визначення технології виробництва, номенклатури вироблюваної продукції та ін. Наведені найхарактерніші приклади свідчать про те, що інвестиційні розрахунки можна виконувати як для окремого підприємства, так і біля будь-якої галузі й цілих регіонів. Наприклад, прийняти рішення про будівництво підприємства можна лише після того, як буде вичерпана можливість досягнення необхідних обсягів виробництва тієї чи іншої продукції на діючих підприємствах з урахуванням якнайповнішого використання їх потужностей. І в цьому разі можливі різні варіанти — від модернізації чи заміни устаткування на якому-небудь підприємстві галузі з метою збільшення обсягів випуску до споруднення нового підприємства, якщо інші варіанти виявляться менш прийнятними.