виготовлення кінцевого продукту від надходження сировини до виробництва готового до споживання продукту. Такі підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівельних, ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що в умовах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими. Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджувати передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства порівняно з великими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась на всіляку підтримку великого виробництва, підвищення рівня його концентрації. Під останнім розумілось зосередження виробництва на все більших за розмірами підприємствах[8,с. 128].
Зараз ситуація докорінно змінилась. З другої половини XX ст. під впливом науково-технічного і технологічного прогресу швидко еволюціонує структура промислових підприємств. З їх складу зникають допоміжні і обслуговуючі цехи, служби, окремі технологічні підрозділи, перетворюючись у самостійні підприємства. Розукрупнення виробництва призвело до появи невеликих за параметрами, але високопродуктивних за техніко-технологічними характеристиками засобів виробництва, впровадження фізико-хімічних, мікробіологічних технологій обробки сировини і матеріалів - до безперервних апаратних виробничих систем будь-яких параметрів. Підвищився рівень спеціалізації і кооперації праці. Хоча, як і раніше, великі підприємства забезпечують при всіх інших рівних умовах вищу ефективність виробництва, ніж малі. Але суттєво змінилось місце малих підприємств у структурі суспільного виробництва. Враховуючи, що техніко-технологічна база останніх стала однопорядковою з великими підприємствами, з'явились об'єктивні підстави для поєднання переваг малого і великого виробництва в єдиному суспільне організованому виробничому циклі.
Змінилась і парадигма концентрації виробництва. Зараз під концентрацією виробництва розуміють уже не зосередження його на найбільших підприємствах, а на підприємствах оптимального розміру. В сучасних умовах оптимальними за розмірами можуть бути як великі, так і малі підприємства.
Змінилось у суспільстві і ставлення до малих підприємств, малого підприємництва. Якщо в недалекому минулому до нього ставились як до "пережитку капіталізму", то сьогодні всі закликають до "державної підтримки малого бізнесу". На жаль, ця теза залишається поки що гаслом. Але для того, щоб вона сприймалася суспільством позитивно, а тим більше перетворилась у реальну ефективно діючу державну політику, потрібні неабиякі зусилля.
До останнього часу вітчизняні науковці і фахівці розглядали концентрацію виробництва як єдино можливу основу індустріального економічно розвинутого суспільства. Причому під концентрацією виробництва розглядалася лише внутрішньозаводська концентрація, збільшення розмірів підприємств. На практиці це вилилось у гігантоманію.
Природно, що концентрація суспільного виробництва - це закон розвитку продуктивних сил. Але саме суспільного виробництва, а не лише окремого підприємства. Акцентування на ідеї постійного збільшення розмірів заводів і фабрик, навіть її звеличення, ставила "поза законом" малі підприємства [8,с.128].
У сучасних умовах, коли відбулися значні перетворення в техніці і технології, малі підприємства перетворилися з примітивних, напівкустарних у спеціалізовані високотехнологічні виробництва, в багатьох випадках - у доповнення до великих підприємств і фірм, Ефективність діяльності малих підприємств у цьому разі не поступається великим. При цьому збільшення кількості малих підприємств при певних умовах не веде до зниження кон-центрації суспільного виробництва, через те, що вони "вмонтовані" в загальне кооперування і комбінування суспільного виробництва.
Існують численні сфери діяльності, де малі підприємства є необхідним доповненням до великих. Вони виконують невигідні для великих підприємств функції. Така найважливіша умова економічної ефективності великих підприємств, як їх спеціалізація, достатньо повно виконується там, де малі підприємства виступають агентами великого виробництва. Більш того, раціональна організація великих підприємств, особливо спеціалізація, ускладнюється, якщо якась певна частина їхньої роботи не перекладається на малі підприємства. Таким чином, малі підприємства з короткими термінами будівництва відіграють сьогодні незамінну роль у народному господарстві. Вивільняючи великі підприємства від невластивої їм функції виготовлення виробів або деталей дрібними партіями, або від безпосереднього обслугову-вання споживачів, вони сприяють спеціалізації крупного виробництва.
Той факт, що техніка малих підприємств принципово інша, ніж великих, зовсім не означає, що вона обов'язково застійна й архаїчна. Технічний і технологічний прогрес і тут змінили прийоми виробництва.
Проте фондоозброєність праці в малих підприємствах значно нижча, ніж на великих, тобто для працевлаштування однакової кількості робітників у малих підприємствах потрібно менше капіталовкладень, ніж на великих.
З огляду на складну ситуацію з працевлаштуванням, збільшенням в Україні рівня безробіття мале підприємство може стати суттєвим чинником розв'язання соціальних проблем суспільства. Розвиток малого підприємництва стає важливим елементом не тільки структурної перебудови виробничого апарату, але й підвищення рівня життя населення, його трудової активності. Сьогодні доцільність розвитку малого підприємництва вже не викликає сумніву. Йдеться про прискорення цього процесу. Так, як колись всебічно перебільшувалось значення великих підприємств, так зараз фахівці і науковці таким же чином перебільшують значення малого підприємництва, іноді доводячи реально існуючі деякі переваги малого підприємства перед великим до абсурду, стверджуючи, що лише в малому бізнесі майбутнє економіки України[8,с.129].
У суспільному житті взагалі не існує або виключно негативних, або виключно позитивних явищ. Кожне з них виявляє свої риси переважно негативні або переважно позитивні в конкретних умовах. Однобічний підхід до оцінки переваг великих підприємств привів у свій час до гігантоманії, так само безумовне ствердження переваг малого підприємства може призвести до іншої крайності - деіндустріалізації суспільного виробництва.
Висококонцентроване суспільне виробництво завжди було і залишається науково-технічною й організаційною базою для величезної кількості малих підприємств. Лише за наявності великих і надвеликих підприємств, фірм, об'єднань різних типів створюються сприятливі організаційні і