Видатки на розвиток промисловості та енергетики відобра-жаються у розрізі підрозділів бюджетної класифікації. Суми ви-датків, передбачені зведеними балансами доходів і видатків, включаються до відповідних бюджетів і після їх затвердження фі-нансуються через головних розпорядників коштів.

Сільське господарство — дуже важлива галузь економіки, яка забезпечує промисловість сировиною і матеріалами, а насе-лення - продуктами харчування. В Україні є всі умови для ефек-тивного функціонування цієї галузі, а саме: родючі землі, сприят-ливий клімат, робоча сила.

Особливості фінансування сільського господарства обумов-лені його галузевими відмінностями, до яких належать: сезон-ність виробництва та велика тривалість виробничого циклу, родючість ґрунтів, кліматичні умови і природно-кліматичні фактори, організаційно-економічні особливості тощо.

В Україні комунальний сектор економіки включає різні га-лузі: промисловість, сільське господарство, транспорт та зв'язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговуван-ня населення та ін.

З метою забезпечення функціонування та розвитку місцевої інфраструктури і комунальної власності використовують кошти підприємств та організацій, а також кошти місцевих бюджетів.

Видатки на розвиток місцевої інфраструктури та комуналь-ної власності відображаються у видатковій частині місцевих бюд-жетів у розрізі підрозділів бюджетної класифікації. Обсяг видат-ків визначається на основі фінансових планів підприємств і ор-ганізацій комунального сектора та спеціальних розрахунків.

Створення принципово нового механізму бюджетного фі-нансування науки, удосконалення державної системи підготовки кадрів, використання пільгового податкового режиму у реалізації нових видів продукції й інші бюджетні заходи покликані стиму-лювати наукові відкриття і нові технічні досягнення, скорочувати терміни впровадження їх у виробництво, а в кінцевому підсумку слугувати каталізатором прискорення науково-технічного прогресу.

Значно підвищується роль науки у забезпеченні стабільності економіки, її ефективності, зміцненні економічної могутності та незалежності держави. Для цього суспільство вкладає значні кош-ти у наукові розробки та програми. Сприяє прискоренню впро-вадження наукових досліджень у виробництво, оскільки від рівня розвитку науки, розширення масштабів науково-технічного про-гресу залежить зростання обсягів виробництва, підвищення якос-ті та конкурентоспроможності продукції, зниження затрат на її виробництво, підвищення економічної ефективності у державі, що, в кінцевому підсумку, сприятиме підвищенню життєвого рів-ня населення.

Соціальний захист є складовою соціальних гарантій Haселеню, які повинні забезпечуватися державою за ринкових ум відповідно до засад соціальної політики.

Зміст соціальних гарантій у цілому і соціального захисту населення зокрема є методом забезпечення з боку держави задоволення необхідних потреб громадян на рівні соціально визначені норм. Форми і методи соціального захисту населення забезпечують кожного громадянина життєво необхідними потребами не нижче прожиткового мінімуму. Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинні надаватися тим громадянам, що її потребують і в таких обсягах яких вони потребують.

Обсяг коштів, що спрямовуються на соціальний захист населення, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом валового внутрішнього продукту та науково об ґрунтованим оптимальним обсягом фонду споживання. Здійсню-ючи соціальні виплати, держава дотримується визначених пара-метрів. І тому за умов економічної кризи не здатна забезпечити соціальний захист населення на належному рівні. Збільшити ви-датки на соціальні потреби населення можна тільки за умов зрос-тання обсягу валового внутрішнього продукту. Однак держава повинна насамперед створювати умови для працездатних грома-дян, що сприятиме зменшенню кількості людей, які потребують економічної підтримки.

Основними джерелами фінансування соціального забезпе-чення і соціального захисту населення є соціальні та благодійні, а також бюджетні фонди.

За командно-адміністративної системи соціальне забезпе-чення здійснювалося виключно державою. В період трансформа-ції економіки цю функцію виконують створені державою центра-лізовані фонди фінансових ресурсів цільового призначення. Така

система має низку вад, насамперед ту, що суб'єкт соціального за-безпечення, тобто громадянин держави, залучений до одного джерела фінансового забезпечення, чим зумовлена нестабільність його становища. По-друге, відрахування до фондів майже не по-І в'язані з трудовим внеском кожної особи, а тому чітко виявляється принцип рівності щодо одержання пенсій і допомог. В Україні це найактуальніша проблема, насамперед вона стосується пенсійного забезпечення, її розв'язання може бути досягнуто шляхом реформування пенсійного забезпечення в двох напря-мах удосконалення державного пенсійного забезпечення шля-хом наближення середньої пенсії до рівня середньої зарплати та її прямої залежності від рівня зарплати, а також розвитку недер-жавного добровільного пенсійного забезпечення. Запровадження додаткового недержавного пенсійного забезпечення продиктова-но ринковими умовами господарювання, коли потенційний пенсі-онер повинен частково взяти на себе відповідальність за своє за-безпечення в старості. Такий шлях реформування пенсійного за-безпечення послаблює фінансове напруження в державі, поліп-шує психологічну ситуацію, вселяючи впевненість потенційних пенсіонерів у забезпеченості свого майбутнього. Крім того, ство-рюються мотиви до підвищення ефективності праці.

Такий шлях узгодження державних соціальних гарантій і приватної ініціативи дає змогу підтримувати високий рівень су-спільного добробуту.

У невиробничій сфері видатки всіх рівнів, згідно з бюджет-ною класифікацією, поділяють за галузями і видами суспільної діяльності. Це видатки на; освіту, охорону здоров'я, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт та інші. Усі ці видатки без-посередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процесії в державі, на-самперед на рівень його добробуту, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культур спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачених обставин.

За умов високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до якості робочої сили.

Виробництво не може розвиватися без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників.