За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.*

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат-ників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосереднъо залежить від розмірів об'єклів оподаткування, прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на «справедливість» прямих податків, податкова система не може обмежувати-ся тільки, ними. Не був би однобокий підхід, який згубний для будь-якої системи..*

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Наго-лошуємо на тому, що, тільки прямо, бо оскільки непрямі подат-ки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на тин групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осію. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або вало-вий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справ-ляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, до-ки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи:

а) доходи центрального бюджету;

б) доходи місцевих бюджетів;

в) доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами.

Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний "характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відраху-вання до місцевих бюджетів здійснюються за щорічними ди-ференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами вла-ди та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавні них податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місце-вих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. по-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з Року центральної влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків: — розкладні й окладні.

Розкладні податки спочатку встановлюють-ся в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, по-тім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні — між платниками. Це історично перша форма стягнення податків.

Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для ко-жного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Класифікація податків та їх види наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Отже, наведена класифікація відображає у цілому всі основні історичні види податків. У системі прямого оподаткування види податків виділяються за ознакою об'єкта оподаткування. При цьому прямі податки поділяються на особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні співвідношенні платника й об’єкта оподаткування. В особистих податках основним є платник, а в реальних - об’єкт оподаткування.

Більш сучасною формою є особисті податки, з яких найбільш поширені прибутковий і майновий. У прибутковому оподаткуванні виділяються два напрями — податок на доходи фізичних осіб і на прибуток підприємств (корпорацій). Аналогічно і податок на майно може встановлюватись стосовно фізичних, і юри-дичних осіб. Податок на спадщину і дарування стягується з фізи-чних осіб і відчутного бюджетного значеним не має. Подушний податок, що встановлюється для громадян незалежно від їх доходів і майна, в даний час не використовується, хоча відома спроба М. Тетчер установити такий по латок у Великий Британії. З реальних податків у сучасних умовах використовуються земельний податок на грошовий капітал, а промисловий ' домовий є віджилими видами.

У системі непрямого оподаткування види податків характери-зують різний взаємозв'язок податків з цінами. Фіскальні монополії засновуються на державному ціноутворенні на певні монопольні товари (сіль, тютюн, сірники, алкогольні напої тощо). Установлюючи ціну, держава фіксує свій дохід у ній.

Акцизи і мито являють собою надбавки до цін товарів, робіт і послуг. Самі ціни встановлюються суб’єктами підприємницької діяльності, а держава встановлює лише наливку. Надбавки до цін на внутрішньому ринку є акцизами, а до товарів, що перети-нають митний кордон країни, — митом.

Акцизи в сучасних умовах є основною формою непрямого оподаткування. Вони поціляються на специфічні — встановлю-ються для окремих товарів, та універсальні – до всього обороту.

Універсальні акцизи пройшли три історичні етапи розвитку, які відбилися у їх видах. Перший етап розвитку почався із засто-сування податку з продажу, який установлювався на кінцевій стадії реалізації відносно товарних оборотів — податок з продажу купівлі). На другому етапі стали оподатковуватися як товарнні, так і нетоварні обороти на