Лізингова діяльність, є, по суті, пільговою галуззю інвес-тиційної діяльності. Це відбувається тому, що держава, змінюючи розміри податків, терміни амортизації, вводячи певні пільги, стимулює надходження приватних інвестицій в ті чи інші галузі виробництва, що, в свою чергу, сприяє пожвавленню інвестиційного процесу та швидкому розвит-кові цих галузей, а отже, підвищенню добробуту суспіль-ства в цілому, стабілізації позицій національної валюти. Таким чином, для держави фінансове заохочення лізингу слугує засобом стимулювання капітальних вкладень в ос-новні засоби, що, в свою чергу, веде до збільшення продажу нової техніки, оновлення обладнання підприємствами, а отже, до росту науково-технічного прогресу і підвищення про-дуктивності праці.

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його мож-на охарактеризувати як вкладення ресурсів на зворот-них засадах в основний капітал. Надаючи орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені тер-міни одержує їх назад. За свою послугу він одержує винагороду у вигляді лізингових платежів, ще дозволяє забезпечити реалізацію принципу платності. Отже, за своєю суттю лізинг відповідає кредитним відносинам і збері-гає суть кредитних операцій. З іншого боку, поскільки позиковець і позичальник оперують капіталом не в гро-шових одиницях, а в продуктивних, то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кре-дитна) операція. Лізингодавець (власник майна) надає лізингоодержувачеві (користувачеві майна) фінансову послугу: він купує майно у власність за повну вартість і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача в кінцевому рахунку відшкодовує цю вартість. Тому, ви-ходячи із фінансового боку відносин, лізинг розглядається як одна з форм кредитних надходжень машин і облад-нання, як альтернатива традиційному банківському кре-дитові.

Таким чином, якщо розглядати лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру викори-стання, то його можна класифікувати як товарний кре-дит в основні фонди. Тому в економічному значенні лізинг можна розглядати як форму кредиту, що надаєть-ся лізингодавцем лізингоотримувачеві у формі майна, яке передано в користування, або формою інвестування в економіку, альтернативною банківській позиці. Влас-не, як джерело таких інвестицій, в останні роки лізинг отримав широке розповсюдження в світі. Так, питома вага інвестицій через лізинг у загальній сумі національ-них інвестицій в устаткування в 1992 році за даними Європейської федерації національних асоціацій лізин-гових товариств склала в Німеччині — 16,6% , Англії — 28,2%, Франції — 17,5%, Нідерландах — 10,5%, Швеції — 26,3% , Австрії — 19,9%. В США це джерело дає близь-ко 30% загальних капіталовкладень. Обсяг інвестицій через лізинг у розрізі рухомого і нерухомого майна пред-ставлено в табл. 1.

На ринку країн світу лізингові операції здійснює значне число фірм, різних за формою власності, за правовим стату-сом, характером контролю і сферою діяльності. В класичній лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: лізингодавець (власник предмета лізингу), лізингоодержувач (суб'єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (про-давець, виробник об'єкта лізингу). Схематично взаємовідно-сини цих суб'єктів можна зобразити, як показано на мал. 1.

Лізингодавцем може бути будь-який суб'єкт підприєм-ницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:—

банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні уста-нови, в яких передбачений цей вид діяльності;—

лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що на-дають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов'язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). їхні переваги — оперативність, мобільність, хороше знання ринку і ситуації на місцях;—

брокерські лізингові фірми;—

будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих до-кументах і яка має достатню кількість фінансових засобів;—

страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди, як уже зазначало-ся, є будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу, —лізиодержувач. Це може бути юридична особа в будь-якій ганізаційно-правовій формі, що здійснює підприєницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємниць-кою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстро-ваний як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об'єкта лізингу може бути підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб'єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути також підприємства з іноземними інвестиціями.

Об'єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке май-но, що належить до основних фондів (засобів) і яке не забо-ронене до вільного обігу на ринку, а також нематеріальні активи. З урахуванням цього можна виділити наступні групи об'єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:—

обладнання промислового призначення (верстати, ус-таткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);—

транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, заліз-ничні вагони, контейнери і т.ін.);—

будівельна техніка;—

засоби телевізійного і дистанційного зв'язку;—

оргтехніка, конторське обладнання;—

ліцензії, ноу-хау, комп'ютерні програми і т.ін.;

б) нерухоме майно:—

будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;—

споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке май-но, що не заборонене до вільного обігу на ринку і не зни-щується в процесі виробничого циклу.

В залежності від тривалості розрізняють лізинги: короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років), довгостроковий (більше 3 років).

Оскільки лізинг можна розглядати як особливу форму довгострокової оренди, то при встановленні строку лізинго-вого договору лізингодавець і лізингоодержувач врахову-ють:—

термін служби устаткування, що визначається його техніко-економічними даними. При цьому тривалість лізин-гового контракту не повинна перевищувати терміну мож-ливої експлуатації обладнання з урахуванням умов експ-луатації об'єкта лізингоодержувачем;—

період амортизації устаткування,