відображається в основному у видат-ках.
Рис. 9. Короткостроковий період
Рис. 10. Довгостроковий період
В довгостроковому періоді сукупний попит стає менш важли-вим фактором для реального обсягу виробництва. Якщо лінія су-купної пропозиції є вертикальною, то реальний обсяг вироб-ництва визначається рівнем потенційного обсягу виробництва. Сукупний попит змінює рівень цін, але не рівень реального обся-гу ВНП. Виходячи з цього, неважко зрозуміти, що головне за-вдання уряду на макрорівні - правильно визначити фактори, які впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію, та прийня-ти відповідні заходи.
У світовій економічній літературі можна виділити два основних напрямки механізму регулювання національного виробництва в умовах ринку: перший - класичний напрямок автоматичного саморегулювання ринкової системи (його представ-ники Д.Рікардо, Д.Стюарт-Мілль. Ф.Еджворт, А.Маршалл і А.Лігу); другий кейнсіанський, який виходить з необхідності обов'язкового втручання держави в ринкову систему, особливо е умовах депресії.
Економісти-класики виходили з гнучкості цін, заробітної пла-ти, процентної ставки, тобто з того, що зарплата і ціни можуть вільно пересуватись догори і донизу, відображаючи баланс між попитом і пропозицією. На їх думку, сукупна пропозиція AS мас вигляд вертикальної прямої, що відображає потенційний обсяг ви-робництва ВНП. Зниження ціни тягне за собою зниження зарпла-ти, і тому повна зайнятість зберігається. Скорочення величини ре-ального ВНП не відбувається. Тут вся продукція буде проданою за іншими цінами. Іншими словами, зниження сукупного попиту ве-де не до зниження ВНП і зайнятості, а лише до зниження цін.
Таким чином, класична теорія вважає, що економічна політи-ка держави може впливати лише на рівень цін, а не на обсяг ви-робництва і зайнятість. Тому її втручання в регулювання обсягу виробництва і зайнятості є небажаним (рис. 10).
Рис. 11. Регулювання цін державою
Розглянемо кейнсіанський підхід економічної рівноваги.
Класицизм панував в економічній науці до 30-х років, коли англійський економіст Д.М. Кейнс видав роботу "Общая теория занятости, процента и денег". В ній він критикував основні поло-ження класичної теорії, яка, на його думку, досить часто входила в протиріччя з реальним життям. По-перше, доводив Кейнс, еко-номіка розвивається не так гладко, а заробітна плата і ціни не настільки гнучкі, як це представлено в неокласичних моделях. По-друге, викликали сумніви основоположні взаємозв'язки інвес-тицій, заощаджень та процентної ставки. В результаті Кейнс вва-жав неможливим автоматичне досягнення рівноваги без втручан-ня держави. Кейнс не вірив у можливість досягнення рівня повної зайнятості за рахунок скорочення зарплати. Він вважав, що, не дивлячись на безробіття, заробітна плата зменшуватись не буде, і ринок праці залишиться в неврівноважному стані. Внаслідок існу-вання нижніх меж заробітної штати завжди буде певний відсоток безробітних, і для усунення такого безробіття необхідно розши-рити сукупний попит, що викличе збільшення попиту на працю.
Серйозні сумніви викликали у Кейнса можливості застосуван-ня гнучких цін. Він доводив, що зниження цін не може автоматично вивести економіку зі спаду, і що рівень процентної ставки визначається не в точці перетину кривих заощаджень та інвестицій, а залежить від попиту і пропозиції готівкових грошей. Тобто споживачі приймають рішення про заощадження частини доходу з його величини і розмірів, що визначають величину спо-живання. Якою б гнучкою не була процентна ставка, вона не мо-же зупинити зменшення сукупного попиту. Тому рівновага може бути досягнута при неповній зайнятості.
При побудові кривої сукупної пропозиції Кейнс виходив з припущення незмінності рівня заробітної плати. Оскільки її вели-чина незмінна, то підприємці не можуть зменшити витрати ви-робництва. Отже, в цій ситуації зниження цін навряд чи відбу-деться. В результаті крива пропозиції AS має L-подібний вигляд (рис. 12).
Дана модель відображає негнучкий характер цін і заробітної плати в короткостроковому періоді та наявність незайнятих ре-сурсів, зокрема, безробіття. Лінія сукупного попиту перетинає лінію сукупної пропозиції в точці К, де обсяг ВНП рівний 0В. Як-що попит зросте і графік попиту пересунеться в положення A1D1, то ціни майже не зміняться, бо буде збільшений обсяг вироб-ництва, тобто ВНП збільшиться на величину BB1.
Кейнсіанці вважали, що уряд може сприяти зростанню ВНП і зростанню зайнятості, збільшуючи урядові витрати, що підви-щить попит до положення DD1, а ціни майже не зміняться, бо бу-де збільшений обсяг виробництва. Збільшення ВНП складе ВВ1. При збільшенні обсягу ВНП буде спостерігатись підвищення зайнятості населення.
Рис. 12. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції
Виникає запитання: яка ж з двох розглянутих концепцій найбільш прийнятна для економічного розвитку? Видно, що жодну з них не можна розглядати в прямому значенні, оскільки кожна з них спрощує реальні процеси. Навряд чи є прийнятним твердження про то, що ринок сам все відрегулює без будь-якого втручання держави. Заслуга Кейнса в тому, що він показав, як держава може здійснювати вплив на ринкову економіку і має інструменти для такого впливу.