Перелік товарів, що не підлягають обміну (повернення) з цих підстав затверджується Кабінетом Міністрів України.

До товарів належної якості, що не підлягають обміну належать:–

продовольчі товари. Лікарські препарати та засоби, предмети гігієни.

Непродовольчі товари:

Фотоплівки, фотопластинки, фотографічний папір;

Корисні товари;

Парфюмерно-косметичні вироби;

Пір’яно-пухові вироби;

Дитячі іграшки гумові надувні;

Зубні щітки

Мундштуки;

Апарати для гасіння;

Розчіски, гребені та щітки масажні;

Сурдини (для духових музичних інструментів);

Скрипінні підборіддя;

Рукавички;

Тюлегардинні і мереживні полотна;

Килимові вироби метражні;

Білизна натільна;

Білизна постільна;

Панчішно-шкарпеткові вироби;

Товари в аерозольній упаковці;

Друковані видання;

Лінійний та листовий металопрокат, трубка продукція, пиломатеріали, поганожні матеріали (деревоволокнисті та деревостружкові плити, фанера) і скло, нарізані або розкроєні під розмір, визначений покупцем; аудіо-, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом;

Вироби з натурального і штучного волосся (перуки);

Товари для немовлят (соски, пелюшки, пляшечки для годування тощо);

Інструменти для манікюру, педикюру (ножиці і, пилочки тощо).

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 року.

2.1. Державний захист прав споживачів

Права споживачів-громадян на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним із основних конституційних прав громадян, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій. Так відповідно до ст.. 50 Конституції Україні “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права людини.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена” [12; с. 73]

Варто відзначити, що і в законодавстві радянського періоду містяться норми, спрямовані на підвищення якості виготовлених товарі, якості торговельного обслуговування. Однак в умовах планової командно адміністративної системи, в умовах відсутності конкуренції серед товаровиробників і в сфері торгівлі, в умовах загального дефіциту багатьох товарів. Народного споживання, ці заходи були малоефективними.

У новому ринковому законодавстві України закладені принципово нові підходи до вирішення цієї проблеми, хоча і вони поки, що теж по-справжньому не працюють.

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і інформацію про якість товарів звичайно є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива насамперед завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин суспільстві. Водночас наведену конституційну норму а ніяк не можна розглядати як таку, що зобов’язує державу забезпечити громадянина якісними товарами. Держава буре на себе обов’язок встановити для виготовлювачів певні вимоги щодо якості товарів та зобов’язати виготовлювачів, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо ступеню корисних та інших властивостей запропонованого споживачам товару. Це вона робить шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів по контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо.

У зв’язку з вищевказаним, постає питання про відповідність норм Закону “Про захист прав споживачів”, що визначають право споживачів на якісні товари положенням Конституції України. Так відповідно до ст.. 3 Закону споживачі мають право на належну якість товарів торговельного обслуговування. Безпеку товарів та на необхідну, доступну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів. Тобто з наведеного чітко вбачається. Що положенням Закону на лише несу перечить Конституції України, а й більш повно і конкретно порівняно з нею формулюють це право споживача, адже за Законом споживач має не лише право на інформацію про якість товару, а й безпосереднє право на належну якість товарів та їх безпеку. Така конструкція норми Закону зобов’язує державу забезпечити не лише створення інформації системи про якість товарів, що реалізується усіма суб’єктами підприємництва, але і визначити необхідні умови, яким мають відповідати ці товари, а також забезпечувати здійснення державними органами контролю за дотриманням господарюючими суб’єктами підприємницької діяльності цих та інших вимог.

Власне в Україні вже існує відповідна державна система захисту прав споживачів. Так відповідно до п. 2 ст. 4 Закону “Про дотримання прав споживачів) державний контроль за дотриманням прав громадян як споживачів здійснює зокрема Рада народних депутатів, їх виконавчі та розпорядчі органи, державної адміністрації. Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації та його територіальні органи і установи державного санітарного нагляду. [12; 75]

Перераховані та інші органи наділені відповідними повноваженнями в тому числі і владними. При цьому вони не лише можуть контролювати якість товарів, а окремі з них мають право встановлювати для господарюючих суб’єктів обов’язкові правил щодо якості і безпеки цих товарі (такі положення має наприклад Держкомстандарт). Тому можна констатувати, що норма ст.. 50 Конституції України не враховує певною мірою вже існуючих реалій в сфері захисту прав споживачів, які більш широко формулюють в чинному законодавстві.

Як вже зазначалося держава в особі її органів здійснює захист прав споживачів. Але слід додати, що здійснюючи нормотворчу функцію держава, ще встановлює правила за якими здійснюється захист прав споживачів-покупців у різних сферах обслуговування. Це зокрема:

правила торгівлі на ринках;

правила продажу непродовольчих товарів;

правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами;

правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами;

правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами;

правила реалізації лікарських засобів та інші.

Державний захист також полягає у встановленні порядку проведення контрольних перевірок підприємств торгівлі а саме:

Порядок проведення контрольної перевірки правильності і розрахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари;

Порядок відбору у господарюючих суб’єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів. Напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості;

Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчуванні і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі на надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів. [11; ст.56]

Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає