Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне ви-конання договірного зобов'язання тягне для заподіювана шко-ди чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.

Конкретно цивільно-правова відповідальність та інші негативні для порушника правові наслідки проявляються у застосуванні до нього тих чи інших примусових санкцій (у стягненні заподія-них потерпілому збитків, у застосуванні до порушника штраф-них санкцій, у присудженні обов'язку виконати зобов'язання в натурі, у вилученні майна у боржника на користь кредитора для покриття заборгованості, у застосуванні до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого)

'В юридичній літературі тривалий час точилася дискусія з приводу поняття цивільно-правової відповідальності, яку не можна вважати завершеною і нині. Причому в одних випадках стосувалася вона цивільно-правової відповідальності взагалі, в інших — тієї, що випливала з договірних або позадоговірних зобов'язань (деліктні зобов'язання). Незважаючи на розмаїття поглядів з приводу поняття цивільно-правової відповідальності, якщо брати до уваги сутність цивільно-правових санкцій, їх можна умовно поділити на дві групи. Одні автори під цивіль-но-правовою відповідальністю вважають за необхідне розуміти застосування до боржника будь-яких засобів державного чи громадського примусу. Переважна ж більшість вчених вва-жає, що не повинно розглядатися засобом (мірою) цивільно-правової відповідальності присудження стороні за договором обов'язку виконати зобов'язання в натурі (продавцю передати покупцеві продане майно, орендарю повернути орендодавцеві майно у зв'язку з закінченням строку договору оренди, тощо). Їх позиція зводиться до того, що цивільно-правова відпо-відальність — це санкція за невиконання або неналежне вико-нання боржником зобов'язання чи інше правопорушення у вигляді покладення на порушника нових чи додаткових неви-гідних для нього майнових наслідків чи інших цивільно-пра-вових обов'язків. Така позиція заслуговує на підтримку, оскільки вона краще розкриває сутність цивільно-правової відпо-відальності. Примусове ж вилучення, наприклад, у продавця на користь покупця, не переданого, але оплаченого предмету купівлі-продажу є лише договірним обов'язком, а не мірою цивільно-правової відповідальності.

При цьому, основною і універсальною формою цивільно-правової відповідальності вважається відшкодування збитків, стягнення яких передбачене законом. Відповідно до ст. 204 ЦК України під збитками розуміються витрати, зроблені кре-дитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одер-жані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язан-ня було виконане боржником. Таке законодавче визначення збитків було підтримане цивільно-правовою наукою. В літературі ж в основному йшли дискусії лише з приводу правової та економічної оцінки поняття збитків та їх складових частин. Не випадково така норма з деякими редакційними новелами знайшла підтримку укладачів проекту ЦК України. [12; 78]

Цивільно-правова відповідальність є лише одним із засобів правоохоронної системи, оскільки цивільне законодавство містить і інші різноманітні засоби охорони порушених прав (розірвання договору, визнання угоди недійсною, витребуван-ня майна з чужого незаконного володіння тощо). У зв'язку з цим в літературі було запропоновано засоби, які не є мірою цивільно-правової відповідальності, об'єднати в правоохорон-ний інститут засобів захисту.137 Таким чином, за такого підходу засоби захисту і засоби відповідальності є не співпадаючими поняттями і водночас не антагоністичними, але які в свою чергу е складовими частинами такої правової категорії як пра-вова охорона, до якої повинно входити правове регулювання відповідних суспільних відносин.

Поки що юридична наука не сформулювала однозначних критеріїв для чіткого розмежування понять «правова охорона» та «правовий захист», що призводило і до їх ототожнення. На думку окремих авторів, до правового захисту входять: видання правовстановлюючих норм, діяльність суб'єктів по здійснен-ню і захисту своїх суб'єктивних прав, а також діяльність державних та інших органів по реалізації правових санкцій. Переважна частина вчених акцентувала увагу в правовому захисті на примусовому здійсненню та відновленню порушеного права.

Водночас в юридичній літературі проявилася тенденція до проведення розмежування правового захисту і правової охорони, в якій активну позицію зайняли, зокрема, В.Ф.Яковлєв а також українські вчені (Я.М.Шевченко, З.В. Ромовська), які послідовно обґрунтували неідентичність цих понять. Звичайно, дискусію з цього питання ще не завершено, не з усіма аргументами авторів можна погодитись. Так, останнім часом висловлювалася думка про те, що правова охорона полягає у регулюванні суспільних відносин на першому етапі та заходи по охороні конкретного суб'єктивного права на другому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним із складників правової охорони. Щодо правового захисту, то він є результатом реалізації особою пра-ва на захист. Безперечно, така думка заслуговує на підтрим-ку, проте їй властиві і суттєві недоліки, так як вона дає підстави для висновку, що в правовий захист начебто не повинні

входити норми, які містять правозахисні заходи на випадок порушення суб'єктивного права, з чим не можна погодитись. Крім того, в наведеній схемі не знаходиться місця юридичній відповідальності.

Звичайно, загальні положення про цивільно-правову відпо-відальність боржника у разі невиконання чи неналежного ви-конання ним зобов'язання розповсюджуються і на відносини, що виникають у зв'язку з порушенням продавцем чи покупцем умов договору купівлі-продажу. Разом з тим, в нормах, якими регулюються відносини купівлі-продажу, передбачаються й інші умови застосування цивільно-правової відповідальності за не-належне виконання (невиконання) сторонами договірних обо-в'язків, в тому числі і щодо якості предмету договору купівлі-продажу.

Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або Інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм