а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний .товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним пере-рахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Позитивним аспектом у наведеній нормі є те, що покупець на власний розсуд визначає яку з перерахованих вимог він пред'являтиме до продавця (виготівника), тобто він має мож-ливість обрати ту вимогу, задоволення якої його влаштовува-тиме найкращим чином. Звертає на себе увагу той факт, що в ст. 14 Закону «Про захист прав споживачів» перераховуються лише права покупця (споживача), які він має у разі придбання товару неналежної якості, але нічого не говориться про мож-ливість застосування до продавця (виготівника) адекватних санкцій, спрямованих на задоволення вимог споживача. Зви-чайно, покладення на продавця (виготівника) такого обов'яз-ку є логічним актом. Водночас, застосування в ст. 14 Закону такої юридичної конструкції, в якій обов'язки продавця, який продав товар неналежної якості, необхідно виявляти лише шляхом логічного тлумачення прав покупця, дещо ускладнює реалізацію останнім належних йому прав. [12; 80]

Закон України “Про захист прав споживачів” визначає, що обов’язково необхідно встановити наявність у проданому товарі недоліків, які б дозволяли вважати даних товар річчю і буде служити достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виготівника) відповідальності.

Аналізуючи ст. 14 ЗУ “Про захист прав споживачів”, можна без субсидіарного застосування інших статей дійти висновку про те, що товаром неналежної якості є той товар, який має недоліки або ознаки фальсифікації, виявлення протягом гарантійного або інших термінів, встановлених обов’язковими для сторін правилами чи договорами. Однак, таке визначення не розкриває достатньою мірою зміст поняття “річ неналежної якості”. І лише за допомогою ст. 12 цього закону, в якій визначається право споживача на належну якість товарів, неналежну якість товарів можна визначити як її невідповідність вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації продавця про них.

В Законі “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» (23.12.1997 р.), на відміну від Закону «Про захист прав споживачів», в якому вживається поняття «товар неналежної якості», введено нове поняття «неякісні харчові продукти» (ст. 4). При цьому в за-значеному Законі наведено дев'ять ознак, які засвідчують неякісність товару (зокрема, наявність в продуктах та продовольчій сировині будь-яких шкідливих чи токсичних речовин, мікро-організми, гормональні препарати). Очевидно в даному випад-ку поняття «неякісний товар» вживається в розумінні, ідентич-ному поняттю «неналежна якість товару».

Правильне визначення поняття «неналежна якість товару» (продукції) має практичне значення також для адміністратив-ного і кримінального права, де спостерігаються специфічні підходи до законодавчого та наукового вирішення даної проб-леми.

Наприклад, відповідно до ст. 168 Кодексу України про ад-міністративні правопорушення адміністративна відповідальність може наступати за «випуск у продаж у роздрібних торговель-них підприємствах (організаціях) продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки».

Статтею 147 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність встановлюється «за випуск на товарний ринок чи інша реалізація споживача недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції і товарів». Згідно з коментарем до цієї статті, недоброякісною визнається продук-ція, яка не відповідає вимогам, які характеризують її власти-вості, тобто продукція, виготовлена з порушенням затверджених для неї стандартів, норм і правил, в результаті чого така продукція або взагалі не може бути використана за її цільовим призначенням, або вимагає істотної переробки. Одночасно в цьому ж коментарі дається самостійне визначення продукції, яка не відповідає встановленим стандартам і технічним умовам. Такою вважається продукція, виготовлена з відхиленням від дер-жавних і галузевих стандартів, технічних умов та інших норма-тивних документів, затверджених відповідним органом, в яких встановлюються загальні принципи чи характеристики віднос-но певних об'єктів стандартизації чи технічні умови, яким по-винна відповідати конкретна продукція. [12; с.82]

Не заперечуючи самої можливості зазначеного законодавчо-го рішення досліджуваної проблеми в адміністративному і кримінальному законодавстві, все ж таки вважаємо досить сумнівними та невиправданими існуючі розбіжності щодо встанов-лення ними критеріїв невідповідності фактичних властивостей відчужуваних товарів встановленим нормативно-технічним приписам спеціального законодавства про стандартизацію, сертифікацію і метрологію. Ці сумніви ще більш поглиблю-ються в результаті аналізу змін і доповнень до ст. 23 Закону «Про захист прав споживачів», згідно з якими «випуск або реалізація товару, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів» тягне певну фінансову відпові-дальність.

Безумовно, не надто важко виявити існуючі розбіжності щодо вирішення проблеми якості продукції (товарів), однак, значно важче обґрунтувати доцільність існування таких розбіжностей. Такі розбіжності цілком виправдані і, коли враховувати неспівпадіння цілей, і призначення адміністративної, криміналь-ної та цивільної відповідальності за випуск або реалізацію продукції (товарів) з тими чи іншими недоліками. Однак, важ-ко пояснити чому, наприклад, в КК України застосовується термін «недоброякісна продукція», а в цивільному законо-давстві, в Законі «Про захист прав споживачів» — «товар нена-лежної якості», в Законі «Про якість та безпеку харчових про-дуктів і продовольчої сировини» - «неякісний товар». Оскіль-ки продаж товару (продукції) з відхиленнями від нормативно-технічних приписів може тягнути відповідну відповідальність.

Безумовно, не надто важко виявити існуючі розбіжності щодо вирішення проблеми якості продукції (товарів), однак, значно важче обґрунтувати доцільність існування таких розбіжностей. Такі розбіжності цілком виправдані і, коли враховувати неспівпадіння цілей, і призначення адміністративної, криміналь-ної та цивільної відповідальності за випуск або реалізацію продукції (товарів) з тими чи іншими недоліками. Однак,