Під загальним широко розповсюдженою назвою "ціна" розуміється комплекс економічних понять, що входять у єдину синтетичну категорію. Реально під одним найменуванням "ціна" існує, як згадувалося вище, безліч її видів, що розрізняються між собою призначенням, областю застосування, способом формування.

Дати загальне, єдине визначення поняття "ціна" настільки ж складно, як знайти загальну дефініцію терміна "гроші". Тим більше що ці поняття тісно зв'язані між собою і що термін "ціна" походить від слова "гроші". Для споживача, покупця таке твердження може показатися дивним. З позиції покупця, що здобуває товари за визначеними цінами, усі представляється граничне ясним. Для покупця ціна - це кількість грошей, що йому приходитися платити за одиницю товару, за річ, за послугу. Для продавця - це кількість грошових одиниць, яку можна одержати за продавану річ. У принципі ці природні, емпіричні визначення цілком коректні.

Однак подібні найпростіші визначення не дають ключ до розуміння, якою повинна бути ціна, як вона зароджується, як діє ціновий механізм.

Просте спостереження окремих цін і навіть покупки за цими цінами народжують скоріше емоційне, ніж об'єктивно-наукове сприйняття.

У повсякденній свідомості частіш всього народжується не тільки часткове, вузьке, але й перекручене бачення ціни.

Тому нам потрібно буде глибше вникнути в сутність поняття "ціна", розглянути різноманітні види і функції цін, вивчити механізм формування цін, способи їхнього визначення.

Ціна, як і гроші, це історична категорія, що виникла і сформувалася в процесі зародження і розвитку обміну. Вже в ході найпростішого натурального обміну доводиться по суті використовувати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Коли древній каменолом обмінював одну кам'яну сокиру на два горщики гончаря, він виходив з того, що ціна горщика дорівнює половині сокири. Це були своєрідні товарні ціни, що виявляються в пропорціях обміну. Така ціна ще не є універсальною і виражена для кожної зі сторін, що обмінюються, у різних одиницях.

Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породила можливість виражати ціну в тих самих одиницях товарного еквівалента, використовуваного як засіб платежу. Тепер вже і продавець і покупець бачать у ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна одержати чи платити за одиницю товару.

Грошова ціна розставляє, здавалося б, усе по своїх місцях. Але виникає нова, цього разу, видимо, вічна проблема: "Скільки ж грошових одиниць того чи іншого виду варто платити за одиницю того чи іншого товару?" Коротше кажучи, довелося задуматися про спосіб визначення ціни. І саме поняття ціни як пропорції обміну потрапило під сильний вплив методів її встановлення, тобто механізму ціноутворення.

Про ціни стали говорити і писати не стільки з позицій їхньої суті і призначення, скільки з погляду способів їхнього формування, визначення. Сприйняття ціни усе більш асоціювалося з епітетами, що супроводжують це слово: "державна", "ринкова", "тверда", "договірна" і тому подібними. Зміст ціни так чи інакше зв'язується з ціноутворюючими факторами, що впливають на її величину.

Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним фактором ціноутворення є кон'юнктура ринку, попит та пропозиція товару. При другому -в основу встановлення ціни товару ставляться виробничі витрати, насамперед трудові, зв'язані зі створенням, випуском товару.

У рамках ринкового підходу прийнятне наступне визначення: "Ціна - це форма вираження цінності благ, що виявляється в процесі їхнього обміну". У такому формулюванні виділяються два основних акценти. По-перше, підкреслюється безпосередній зв'язок ціни товару з цінністю, корисністю, яким він володіє як об'єкт споживання. По-друге, відповідно до такого трактування ціна товару виявляється як економічна сутність тільки в умовах його обміну на гроші чи інший товар. Так що поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не доводиться, ціну здатний встановити тільки ринок.

Інші позиції у відношенні суті ціни властиві виробничому підходу, що спирається на зв'язок цін з факторами - виробництва в цілому і з головним фактором - працею. Для такого підходу типове наступне формулювання: "Ціна це грошове вираження вартості товару". У такім визначенні центр ваги перенесений на поняття "вартість". Відповідно до трудової теорії вартості, що бере початок у працях А.Смітта і Д.Рікардо і розвинутий потім К.Марксом, вартість визначається витратами праці на виробництво товару, тобто має трудову природу. Щоб обійти численні труднощі кількісного виміру вартості в її трудовому сприйнятті, К.Маркс змушений був ввести поняття "абстрактна і конкретна праця", "суспільне необхідні витрати праці", але при цьому вартість продовжувала залишатися теоретичною категорією.

Практичний зв'язок між вартістю і ціною був прокладений за допомогою застосування витратного принципу, у рамках якого величина ціни визначається за допомогою зміни сумарних витрат усіх факторів на виробництво одиниці товару в грошовому вираженні, іменованих витратами виробництва, тобто ціна дорівнює середнім витратам. Додаток до витрат визначеної величини прибутку приводить до встановлення шуканої ціни.

Доводиться відзначати, що "вартісний" підхід до ціни в його трудовому трактуванні має природну обмеженість внаслідок застосовності тільки до продуктів праці. На підставі цього підходу не являється можливим встановлювати ціни предметів, речей, що не є результатами людської праці, скажімо, землі, природних багатств. У рамках виробничого підходу вважається, що вони не мають трудової та мінової вартості і, отже, ціни. В цьому відношенні ринковий підхід більш універсальний і конструктивний.

2. Функції ціни

Ще один спосіб проникнення в суть цін полягає у вивченні їхніх функцій, що характеризують роль, яку ціни грають в економіці. При цьому треба мати на увазі, що функції цін і способи їхньої реалізації розрізняються в залежності від