Деякі питання методології ціноутворення в АПК

Питання ціноутворення займають особливе місце в комплексі проблем сучасного етапу розвитку економіки України в цілому і агропромислового комплексу зокрема. Насамперед вважаємо за доцільне виділити такі його складові. Перше - виходячи з того, що питання ціноутворення, по суті, не визнає галузевих розбіжностей, оскільки в кожному конкретному випадку, йтиме мова про вирощування пшениці чи проїзд в міському транспорті, переслідується одна мета - за допомогою цінового механізму якнайповніше врахувати затрачений час і зусилля, його розгляд вимагає у відомому розумінні абстрагування від специфіки тієї чи іншої галузі. З другої сторони, якою б не була розробка механізму ціноутворення, її рівень може проявитися лише в процесі практичної діяльності, тобто по відношенню до тієї чи іншої галузі народного господарства.

Як це не дивно, але в питанні ціноутворення серед вітчизняних економістів немає одностайності. Помимо причин чисто суб'єктивного характеру, основною, на наш погляд, причиною різноманітності поглядів по проблематиці ролі та місця ціноутворення в економічному житті країни є, з однієї сторони, та чи інша міра усвідомлення глобальності даної проблеми, а, з другої, абсолютизація її значимості у вирішенні основних завдань подальшого розвитку України на шляху формування ринкових відносин. Так, наприклад, окрема група економістів беззастережно вірить у те, що "... у створенні економічних відносин ринкової економіки визначальним є цінове регулювання". [1, с.5] В підтвердження цього приводяться висловлювання, наприклад, такого характеру: "Значення цін в умовах ринкової економіки полягає в тому, що саме вони визначають структуру виробництва, суттєво впливають на рух матеріальних і грошових ресурсів, розподіл товарної маси, рівень добробуту населення. Помилка в ціноутворенні може анулювати реальність фінансових планів, підірвати ефективність і знизити прибутковість виробництва" [1; с.15]

І на перший, і на другий погляд така позиція далеко не позбавлена логіки. Значимість ціноутворення важко переоцінити. За його допомогою, в принципі, можна вирішити будь-яке питання як короткострокового плану, так і, по суті, у розрахованих на глобальну перспективу. Але є одне зауваження. Така позиція, позиція абсолютизації все-таки одного з елементів налагодження механізму ефективного функціонування народно-господарського комплексу країни вже в своїй основі передбачає ігнорування, відтіснення на задній план інших, по суті таких же рівноцінних і важливих економічних інструментів, поява і застосування яких була об'єктивною необхідністю, результатом скажемо навіть історичного розвитку Очевидно, одна з причин абсолютизації значимості ціноутворення взагалі і в агропромисловому комплексі зокрема криється, між іншим, в суб'єктивізмі нашого мислення, глибокого вивчення і усвідомлення складності (по логіці, важливості) тільки одного з комплексу відповідних економічних інструментів, які застосовуються в практичній діяльності. Хоча й цим, ми, мабуть, не даємо остаточної (чи правильної?) відповіді на питання відображення в економічній літературі проблематики ціноутворення.

В контексті вищесказаного зупинимось на позиції акад. Юрчишина В.В. У статті „До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства" він, між іншим, пише, що "...певна група поглядів на причини аграрної кризи об'єднує тих, хто вважає її найважливішою причиною недосконалість макроекономічної політики держави щодо галузі і думає, що досить удосконалити фінансові та цінові відносини у сільському господарстві, як його біди і занепад почнуть відходити у минуле. Було б великою помилкою недооцінювати недосконалість макроекономічних відносин у сільському господарстві. Але все-таки єдино правильним є виходити з того, що одна, навіть дуже важлива причина не могла б спричинити таку глибоку кризу, і відповідно, що тільки удосконалення макроекономічних відносин не стане панацеєю для врятування сільського господарства.. Дійсність свідчить про принципово інше: оскільки сучасний стан цієї галузі спровокований дуже великою сукупністю обставин, то вихід з нього треба шукати в одночасному, взаємоузгодженому і цілеспрямованому подоланні всіх без винятку причин, які його викликали". [4; с.62]

Ось що найважливіше. Комплексний підхід при вирішенні проблем нашого сьогодення. Економіка - це надзвичайно складний механізм, чи не визначальною особливістю якого є взаємозв'язок і взаємозалежність всіх без винятку його складових. До чого може привести ігнорування цієї істини можна наглядно переконатися навіть на прикладах з історії нашої країни. Відтіснення на задній план агропромислового комплексу, недостатня увага розв'язанню назрілих проблем в цій галузі в кінцевому підсумку призвели до того, що під питанням опинилось власне питання політичної незалежності України. Але в даному випадку важливо таке. Якою б не була значимість ціноутворення, навіть ефективність його застосування перебуває у прямій залежності від того стану, в якому знаходиться економіка країни в цілому, наскільки адекватною цьому стану є міра розробки теоретичних (і практичних) положень того чи іншого економічного явища, того чи іншого економічного інструментарію.

Таким чином, вирішення проблем ціноутворення взагалі і по відношенню до агропромислового комплексу зокрема, як і ефективність його застосування слід розглядати тільки в комплексі проблем економіки країни. По суті, навіть міра усвідомлення тією чи іншою людиною того чи іншого питання в кінцевому підсумку залежить від об'єктивних факторів.

Сказане має безпосередньо практичне значення. Насамперед це стосується ролі держави в питанні ціноутворення. Хоча й невеликий у часовому вимірі досвід регулювання сільськогосподарського виробництва у нашій країні свідчить, що однією з найважливіших причин його катастрофічного стану на початку і в середині 90-х років минулого століття було, зокрема, самоусунення держави під декларативні лозунги прискореного