У процесі формування доходів бюджету держава може використовувати як загальні методи, притаманні всім суб’єктам фінансових відносин ( від продуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення ), так і специфічні, властиві тільки їй, методи ( податковий, емісійний ).

Основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом – ВВП. Частка податків у доходах бюджету має становити 90 - 95 %.

Це пояснюється, по-перше, їх характером – обов’язковість, безповоротність, нееквівалентність, регулярність платежів. Саме вони найбільш відповідають схемі фінансової діяльності держави і ставлять її на стабільну основу. По – друге, інші методи формування бюджету мають суттєві обмеження. Так, емісійний фонд використовується в крайньому разі. Позикові доходи обмежені реальними джерелами їх погашення. Доходи від підприємницької діяльності держави в умовах ринкової економіки досить обмежені, оскільки державний сектор функціонує, як правило, у непривабливих, тобто малоприбуткових чи взагалі збиткових сферах і секторах економіки. А доходи від державних послуг, державного майна й угідь у переважній більшості країн вкрай обмежені та нестабільні.

Фінансова політика держави має ґрунтуватися тільки на реальному бюджеті. Оптимізація складу та структури доходів і видатків бюджету відображає збалансованість фінансової політики.

Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної та фізичної особи та суспільства загалом. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання. По-перше, визначення реальних обсягів доходів. По-друге, оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб. По-третє, збалансування бюджету.

Збалансування бюджету можливе за рахунок :

збільшення доходів – введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об’єкта оподаткування з діючих податків, розширення використання неподаткових доходів;

б) скорочення видатків – пропорційного чи селективного;

с) на основі прийняття бюджетного дефіциту з установленням джерел його покриття ( державні позики або грошова емісія ).

Стан бюджету, як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, а й характеризує багато в чому фінансову ситуацію країни загалом і тому цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру.

Він характеризується трьома показниками :

рівновага доходів і видатків;

перевищення доходів над видатками;

перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним і доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави :

доходи видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого – вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. Відтак, будь – яке відхилення від цієї врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави і недоцільне.

Перевищення доходів над видатками загалом відображає стабільну фінансову ситуацію. Воно може проявлятися в різних формах. По – перше, це можуть бути свого роду бюджетні резерви : заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році , а фактично отримане за підсумками бюджетного року – переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть бути або збільшені видатки, або скорочені доходи. По – друге, перевищення доходів над видатками може виникати внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів. В Україні таке перевищення має форму “ бюджетного надлишку “ і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня. По – третє, таке перевищення може мати форму бюджетного профіциту, за умов збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в окремі – дефіцити. Обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем.

Бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямом дефіцитного фінансування. За формою прояву виділяють відкритий – офіційно зафіксований, та прихований дефіцити Прихованість дефіциту є ознакою нереальності фінансової політики держави. За причинами виникнення розрізняють свідомий і вимушений дефіцит. Свідомий виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит пов’язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли навіть високий рівень оподаткування може забезпечити бюджет держави достатніми доходами. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер – спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний – фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто – збільшити податки чи інші доходи або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше : збільшувати податки або недоцільно або неможливо, а скорочувати видатки теж неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичною практикою у країн з різними фінансовими можливостями.

Структура бюджету, як фінансового плану, відображає склад і питому вагу доходів і видатків. Загалом вона є досить стабільною, хоча щороку можуть відбуватися певні зміни.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, структура яких така :

між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету ;

між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу ВНП ;

між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих засадах формуються і запроваджується цілеспрямована бюджетна політика. Посилення ролі бюджету в