Органи місцевого самоврядування найтісніше пов’язані з розв’язанням проблем економічного і соціального розвитку регіону. Вони найгостріше відчувають недоліки фінансової структури, зумовлені кризою в економіці та складностями функціонування фінансової системи країни.

Фінансовою базою органів місцевого та регіонального самоврядування та органів виконавчої влади для розв’язання проблем економічного і соціального розвитку відповідного регіону є місцеві бюджети, які у перехідний період до ринкової економіки залишаються без стабільних власних надходжень.

Встановлення в Україні на початку 90-х років інституту місцевого самоврядування, як носія місцевих інтересів, поява функцій і завдань, котрі виконуються місцевими органами влади, стали об’єктивними чинниками процесу відродження місцевих фінансів у нашій державі.

Після набуття Україною суверенітету почався процес становлення національної фінансової системи та її складової - місцевих фінансів, як об’єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов’язано з радикальною зміною концепції державної влади.

У системі місцевих фінансів з'явилися і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, фінансові ресурси комунальних підприємств, тощо.

Правовий статус територіальної громади й органів місцевого самоврядування як головного суб’єкта фінансових відносин у сфері місцевих фінансів визначено Конституцією України.

Одним із головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомогою якого в основному реалізуються покладені на них функції та завдання в межах власної компетенції, зокрема такі, як соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, дороги місцевого значення, охорона здоров'я, благоустрій, житлово – комунальне господарство, житлове будівництво, а також делеговані повноваження, визначені центральною владою, є місцевий бюджет.

Місцеві бюджети – це система формування розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Водночас місцевий бюджет може розглядатися за трьома аспектами.

По – перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право розпоряджатися певними фондами грошових ресурсів.

По – друге, це план ( кошторис ) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування.

По – третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним елементом будь – якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Оскільки місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє основну роль у забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими органами, то у продовж останніх років було приділено багато уваги посиленню його впливу на економіку і соціальну сферу, як інструменту перерозподілу валового внутрішнього продукту, фіскальної діяльності, забезпечення громадських послуг і економічного зростання.

Розв’язання цих проблем тісно пов’язане з утворенням системи самостійних бюджетів, удосконаленням між бюджетних відносин та запровадженням нових способів формування доходів та видатків.

На 1998 – 2001 роки було запроваджено новий порядок передачі до бюджетів областей дотацій, затвердження у складі видатків Державного бюджету України. Спочатку дотації пов'язувалися з виконанням бюджетів, а потім було запроваджено щоденне перерахування їх через Державне казначейство за затвердженими нормативами відрахувань від загальнодержавних податків та неподаткових платежів, що надходили на території області.

Однак тимчасові зміни на рік або два, навіть прогресивні, не можуть сприяти виконанню завдань, що ставляться перед бюджетною системою в цілому і, зокрема, щодо зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів та збільшення фінансових ресурсів держави.

По – перше, встановлені нормативи щоденних відрахувань дотації не дають право області одержати додаткові кошти з державного бюджету навіть якщо зростатиме мобілізація загальнодержавних податків і податкових платежів на території області. Це підтверджує ситуація, що склалася минулого року. За нормативом бюджет області отримав дотацію у затвердженому на рік обсязі за січень – жовтень, а тепер потрібно обмежити фінансування невідкладних видатків оскільки власних і закріплених доходів у місцевих бюджетах катастрофічно не вистачає.

По – друге, запровадження щоденного надходження дотацій за нормативом створює безпосередню залежність від обсягу внесених у державний бюджет податків і зборів лише обласного бюджету, тобто впливає на інтереси тільки влади обласного рівня.

За 2001 рік майже всі бюджети міст і районів дотаційні. У складі їхніх доходів дотації становлять 70-80 %. А механізм передачі коштів з обласного бюджету ніяк не пов’язаний із мобілізацією загальнодержавних податків і зборів на їх території. Хіба, що у тому році, якщо обласний бюджет недоодержить дотації з державного і нічого буде перераховувати містам і районам.

По – третє, навіть опосередковано не причетні до надходжень загальнодержавних податків і зборів бюджети, збалансовані власними і регульованими доходами.

Тому без сумніву можна стверджувати, що на сьогодні система місцевих бюджетів України остаточно ще не сформована, що вона перебуває у стадії еволюції. До того ж процес формування її, як підтверджує досвід 1991 – 2001 років, супроводжується значними труднощами пов’язаними з численними факторами.

Найскладніше питання – визначення переліку функцій і завдань, котрі покладаються на місцеві органи влади України, що має стати основою для вибору моделі самостійних місцевих бюджетів. Вирішення цього питання ускладнилося кризовим станом економіки держави, який потребує концентрації зусиль і фінансових ресурсів на державному рівні.

Головну роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та видатки, а також способи, на підставі яких вони формуються.

Основу самостійного місцевого бюджету становлять власні і закріплені доходи.

До власних доходів належать місцеві податки і збори – платежі, що