Водночас місцевий бюджет може розглядатися за трьома аспектами.

По – перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право розпоряджатися певними фондами грошових ресурсів.

По – друге, це план ( кошторис ) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування.

По – третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним елементом будь – якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Оскільки місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє основну роль у забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими органами, то у продовж останніх років було приділено багато уваги посиленню його впливу на економіку і соціальну сферу, як інструменту перерозподілу валового внутрішнього продукту, фіскальної діяльності, забезпечення громадських послуг і економічного зростання.

Розв’язання цих проблем тісно пов’язане з утворенням системи самостійних бюджетів, удосконаленням між бюджетних відносин та запровадженням нових способів формування доходів та видатків.

На 1998 – 2001 роки було запроваджено новий порядок передачі до бюджетів областей дотацій, затвердження у складі видатків Державного бюджету України. Спочатку дотації пов'язувалися з виконанням бюджетів, а потім було запроваджено щоденне перерахування їх через обласне управління Державного казначейства за затвердженими нормативами відрахувань від загальнодержавних податків та неподаткових платежів, що надходили на території області.

Однак тимчасові зміни на рік або два, навіть прогресивні, не можуть сприяти виконанню завдань, що ставляться перед бюджетною системою в цілому і, зокрема, щодо зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів та збільшення фінансових ресурсів держави.

По – перше, встановлені нормативи щоденних відрахувань дотації не дають право області одержати додаткові кошти з державного бюджету навіть якщо зростатиме мобілізація загальнодержавних податків і податкових платежів на території області. Це підтверджує ситуація, що склалася минулого року. За нормативом бюджет області отримав дотацію у затвердженому на рік обсязі за січень – жовтень, а тепер потрібно обмежити фінансування невідкладних видатків оскільки власних і закріплених доходів у місцевих бюджетах катастрофічно не вистачає.

По – друге, запровадження щоденного надходження дотацій за нормативом створює безпосередню залежність від обсягу внесених у державний бюджет податків і зборів лише обласного бюджету, тобто впливає на інтереси тільки влади обласного рівня.

За 2001 рік майже всі бюджети міст і районів дотаційні. У складі їхніх доходів дотації становлять 70 – 80 %. А механізм передачі коштів з обласного бюджету ніяк не пов’язаний із мобілізацією загальнодержавний податків і зборів на їх території. Хіба, що у тому році, якщо обласний бюджет недоодержить дотації з державного і нічого буде перераховувати містам і районам.

По – третє, навіть опосередковано не причетні до надходжень загальнодержавних податків і зборів бюджети, збалансовані власними і регульованими доходами.

Тому без сумніву можна стверджувати, що на сьогодні система місцевих бюджетів України остаточно ще не сформована, що вона перебуває у стадії еволюції. До того ж процес формування її, як підтверджує досвід 1991 – 2001 років, супроводжується значними труднощами пов’язаними з численними факторами. Один із них – необхідність ліквідації деформації у системі місцевих фінансів що склалася у попередній період. Місцеві бюджети досі ще залежать від щорічних рішень Верховної Ради та уряду, які розподіляють більшість мобілізованих у державі доходів, хоч відомо, що валовий внутрішній продукт держави в основному створюється на місцях – у містах і районах. Частка місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету держави у 1997 році становила лише 32,3 % , у 1998 році – 31,1 %, у 1999 – 31,4, у 2000 році зменшилася до 20,2 %.

Ще один важливий фактор, який стримує формування системи самостійних бюджетів, це те, що фахівцям бракує належного управлінського досвіду. Досі ще не сформовано довготермінового стабільного правового поля, не склалися традиції, без яких не може бути системи фінансів місцевих органів влади.

Найскладніше питання – визначення переліку функцій і завдань, котрі покладаються на місцеві органи влади України, що має стати основою для вибору моделі самостійних місцевих бюджетів. Вирішення цього питання ускладнилося кризовим станом економіки держави, який потребує концентрації зусиль і фінансових ресурсів на державному рівні.

Головну роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та видатки, а також способи, на підставі яких вони формуються.

Основу самостійного місцевого бюджету становлять власні і закріплені доходи.

Проте законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Але із визначення відомо, що до них належать місцеві податки і збори – платежі, що встановлюються місцевими органами влади відповідно до їхньої компетенції, а також доходи комунальних підприємств і доходи від майна, що належить місцевій владі та інші, частка яких у місцевих бюджетах України така незначна, що не дає змоги забезпечити принцип самостійності цих бюджетів.

Перелік закріплених доходів органів місцевого самоврядування, який також є основою самостійних місцевих бюджетів, неодноразово змінювався в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України.

Останніми роками скорочено перелік і обсяг регулюючих доходів, частка яких у місцевих бюджетах становила раніше 75 – 85 %. Їх замінили дотації, субвенції та трансферти, які використовуються для збалансування місцевих бюджетів.

Окремі новації в частині формування доходів місцевих бюджетів внесені Законом “ Про місцеве самоврядування в Україні “. У ньому передбачено норму, згідно з якою в дохідній частині місцевого бюджету окремо вирізняються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для