діяльності висока. З графіка видно, що із зростанням величини власних обігових коштів ризик втрати ліквідності зменшується. Звичайно ж, взаємозв’язок має складніший вигляд, оскільки не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності. Але незважаючи на це можна сформулювати варіант управління обіговими коштами, який зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності: чим більше поточні активи перевищують поточні зобов’язання, тим ступінь ризику менший. Таким чином, потрібно прагнути нарощувати власний оборотний капітал.
Погляньмо на процес формування обігових коштів з іншого боку. Взаємозв’язок рентабельності й рівня оборотного капіталу підприємства можна прослідкувати за допомогою графіка.
Прибуток
Рівень оборотного
Низький Середній Високий капіталу
Графік Взаємозв’язок рентабельності та рівня оборотного капіталу.
Рівень оборотного капіталу характеризується показником – нормативом власних обігових коштів. Із графіка видно, що при низькому рівні оборотного капіталу господарська діяльність підприємства не підтримується належним чином, а звідси – періодичні збої в роботі (неритмічність виробництва), можлива втрата ліквідності та низький прибуток. Підприємство, яке не має достатнього рівня оборотного капіталу, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності.
При деякому оптимальному рівні оборотного капіталу (величина власних обігових коштів дорівнює нормативній) прибуток стає максимальним. Подальше збільшення величини обігових коштів може призвести до того, що підприємство буде мати в розпорядженні тимчасово вільні активи, які не працюватимуть, а також надлишкові витрати фінансування, що призведе до зниження прибутку.
Абсолютне чи відносне зростання обігових коштів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, а й про сповільнення їхнього обігу, що спричинить збільшення їхньої маси.
Відомо, що різні рівні різних поточних активів не однаково впливають на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо-матеріальних запасів потребуватиме відповідно значних поточних витрат, у той час як широкий асортимент готової продукції в подальшому може сприяти підвищенню обсягів реалізації та збільшенню доходів. Кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня грошових засобів, дебіторської заборгованості та виробничих запасів, повинно бути розглянуте як з позиції рентабельності даного виду активів, так і з позиції оптимальної структури обігових коштів.
Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що політика управління оборотним капіталом повинна забезпечувати пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи підприємства (рентабельністю).
Крім цього слід зазначити, що економічна ситуація в країні в цілому теж значною мірою впливає на склад і структуру обігових коштів підприємств. Так, у структурі обігових коштів українських підприємств значну частину займає дебіторська заборгованість.
Тому підприємствам потрібно постійно стежити за своєю дебіторською заборгованістю, намагатися укладати угоди з покупцями прдукції на умовах попередньої оплати або оплати за фактом поставки. Звичайно, конкуренція диктує свої умови: товари відвантажуються, оборотні фонди зменшуються, зростає дебіторська заборгованість.
На мою думку, для зменшення рівня дебіторської заборгованості підприємствам потрібно застосовувати факторинг, а також зменшувати кількість продажу продукції з відстрочкою платежу. Адже за такої маркетингової політики підприємство фактично надає товарні позики споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Одночасно через брак власних обігових коштів підприємство може вдаватися до кредитів для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.
Крім того, підприємствам потрібно переглянути свою політику щодо постачальників, особливо якщо серед них досить розвинена конкуренція. Тобто потрібно укладати вигідніші контракти, які давали б підприємству можливість користуватися короткостроковими позиками у вигляді кредиторської заборгованості перед постачальниками.
Отже, для підвищення ефективності використання обігових коштів потрібно:
переглянути склад і структуру матеріальних запасів із метою виявлення та реалізації непотрібних й залежалих запасів. Скоротити виробничі запаси товарно-матеріальних цінностей можна за допомогою переходу на оптову торгівлю й прямі економічні зв’язки з постачальниками;
розглянуті варіанти переходу на новіші технології виробництва продукції, що прискорить виробничий цикл, зменшить собівартість продукції та підвищить їх якість;
постійно дотримуватися платіжної дисципліни при розрахунках як із постачальниками, так і з покупцями продукції.
Фінансовим службам підприємства слід усвідомити, що висока оборотність обігових коштів, а не високі ціни приносять вагомі доходи у великому бізнесі.
Удосконалення аналізу ефективного використання оборотних коштів та методика розрахунку фінансової потреби підприємства
Оборотні кошти відіграють важливу роль при аналізі надходження грошових коштів на підприємство. Тому потрібно проаналізувати удосконалення ефективного управління оборотними коштами, щоб визначити шляхи покращення організації надходження грошових коштів на підприємстві.
В умовах становлення державної незалежності України, підвищення ролі підприємницьких структур як важливої складової фінансової системи держави особливо гостро постала проблема ефективного управління обіговими коштами. Специфіка утворення та використання обігових коштів зумовлена організаційними та методологічними основами функціонування господарюючих суб’єктів. Важливість обігових коштів у діяльності підприємств підсилюється й тим, що вони беруть участь у фінансовому забезпеченні господарської діяльності.
Кругообіг обігових коштів охоплює період часу, протягом якого кошти, авансовані для виробництва та обігу, проходять усі стадії кругообігу і повертаються до початкового вигляду, тобто набувають грошової форми в результаті отриманої виручки від реалізації продукції. Незважаючи на те, що обігові кошти у процесі кругообігу розпочинають та закінчують свій рух у грошовій формі, вони постійно перебувають на підприємстві одночасно на різних стадіях кругообігу, у різних формах та видах: залишку коштів на рахунках у банку та у касі підприємства; виробничих запасів сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних цінностей; залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів, а також витрат майбутніх періодів; залишків готової продукції на складі, відвантажених та не оплачених покупцями; коштів у незавершених розрахунках. Це пояснюється безперервністю процесу виробництва та обігу. Тому одна частина обігових коштів перебуває у стадії обігу, інша у стадії виробництва, а третя, завершальна, у формі залишків готової продукції та дебіторської