Матеріальні цінності в кожному виробничому циклі витрачаються, споживаються, а кошти, вкладені в них, відшкодовуються з виручки; розпочинається новий кругообіг. Період часу (звітний період), за який обігові кошти здійснюють повний обіг, називають тривалістю періоду обігу, який прийнято визначати у днях.

Проблема визначення тривалості періоду обігу активів є дуже актуальною, оскільки позначається на обсягах виробництва та реалізації продукції. Для її вирішення потрібне залучення додаткових коштів із зовнішніх джерел фінансування у сумі, вилученій на фінансування виробничого процесу. Потреба залучення коштів із зовнішніх джерел зумовлюється необхідністю підтримання ліквідності підприємства, яка проявляється у його спроможності своєчасно погашати свої зобов’язання. Відсутність джерел короткострокового фінансування обігових коштів є проявом кризового стану економічної системи України. Тому використання власних коштів сприяє скороченню періоду обігу коштів.

За будь-яких економічних умов скоротити час обіговості коштів підприємства досягається підвищенням рівня виробничої діяльності, організацією ефективної системи збуту готової продукції, а також застосуванням сучасних видів розрахунків із постачальниками та покупцями. Однак трансформація економічної системи, природно, спричинила фактори, які негативно вплинули на формування обігових коштів підприємств в процесі перебудови економіки. Серед них варто виділити такі:

Інфляція – вада фінансової системи України, яка призводить до скорочення обігових коштів. Це зумовлене в першу чергу забезпеченням подальших витрат суб’єкта господарської діяльності щодо отриманих доходів і затрат на формування запасів. Інфляційне зростання прибутку, частина якого потрапляє до бюджету у вигляді податку з прибутку підприємств і також негативно впливає на процес формування обігових коштів.

Якщо процес інфляції керований, то можливим є проведення індексації балансової вартості обігових коштів. В українському законодавстві передбачається лише дооцінка матеріальних запасів, але вона майже ніколи не збігатиметься з рівнем інфляції, хоча теоретично ця умова можлива, а отже, не буде досягнуто бажаного ефекту.

Інфляція стає сприятливим ґрунтом для зростання наднормативних запасів. Живильним середовищем їх зростання є отримання відносно низької собівартості продукції, що випускається, і як результат – більший прибуток після її реалізації. У нормально працюючій економіці мати наднормативні запаси невигідно, оскільки це призводить до дефіциту необхідних коштів на оплату матеріальних ресурсів, які надходять від постачальників, позбавляє покупця маневреності у придбанні тих або інших товарно-матеріальних цінностей, знижує обсяг виробництва та прибуток. Проте в українській економіці тенденція до зростання наднормативних запасів не носить масового характеру не через викладені вище причини, а лише тому, що більшість підприємств не має вільних коштів для придбання і нагромадження виробничих запасів.

Подібно до інших країн із перехідною економікою, проблема заборгованості в Україні загострилася на ранніх етапах програми реформ. Серед головних причин кризи платежів визначають податковий тиск, високі проценти на банківські позики, втрату традиційних ринків збуту, нагромадження протермінованої дебіторської заборгованості. Очевидно, що причинами платіжної кризи виступили також висока ціна пристосування до ринку, недосконалість управління на державних підприємствах, втрата ефективності внаслідок використання застарілих технологій, а також падіння продуктивності праці.

Проблема зростання заборгованості може бути умовно поділена на дві частини:

Певною мірою зменшення обігових коштів підприємств викликане цією обставиною. Зростання обох видів заборгованості можна було б пояснити експансією на український ринок імпортних товарів і відповідним скороченням вітчизняного виробництва. Зважаючи на те, що на зменшення обігових коштів впливає фактор дії умовно постійної частини витрат, котрі зменшуються значно повільніше, ніж обсяг виробництва (особливо в умовах переважання так званої колективної та державної власності), зазначений фактор може бути врахований.

Слід зауважити, що цей фактор діяв протягом усіх років спаду виробництва, і, очевидно, чинив певний “фіксований” вплив на зменшення обігових коштів та зростання заборгованості.

Проблема заборгованості в Україні носить, головним чином, інституційний характер. Високий рівень втручання держави в економічні процеси, нерозвинута правова система, слабка фінансова дисципліна і т. п. ускладнюють вирішення даної проблеми. Будь-яке її вирішення, що не супроводжуватиметься радикальною структурною реформою (лібералізацією, дерегуляцією та приватизацією), буде короткотерміновим і неефективним.

За останній період в Україні робилися різноманітні спроби реформування податкового законодавства. Проте сучасна податкова система не має стимулюючого впливу на ефективне використання обігових коштів.

Найнегативніший вплив на стан обігових коштів підприємств зараз має механізм податку на додану вартість, який є формою вилучення до бюджету частини доданої вартості, створеної на всіх етапах виробництва. Зміна механізму обчислення податку призвела до того, що він перетворився з податку на додану вартість у податок з обороту, оскільки вилучався з усього обсягу реалізованої продукції. ПДВ є непрямим податком і враховується в ціні товару. Таким чином, підприємство-виробник сплачує його з виручки від реалізації. Однак, як вже було сказано вище, особливість сучасної економічної ситуації в Україні така, що реалізація продукції внаслідок кризи платежів утруднена, тобто підприємство-виробник не має можливості відшкодувати за рахунок виручки закладений у ціну товару податок на додану вартість, але одночасно підприємство є і покупцем сировини, матеріалів, палива і, сплачуючи їх вартість, до якої входить ПДВ, кредитує державу, відтягуючи для цього власні обігові кошти.

Механізм поповнення обігових коштів підприємства залежить від чинної нормативно-правової системи.

Податкове законодавство практично не передбачає заходів заохочення до резервування коштів підприємств на поповнення власних обігових засобів. Такі спроби мали місце у 1992 р., коли, згідно з Декретом КМУ “Про джерела збільшення власних обігових коштів підприємств і організацій”, оподатковуваний дохід зменшувався на суму коштів, яка спрямовувалася на збільшення нормативу власних обігових коштів. Вже у