1993 р. дана пільга була сильно обмежена (до 5 % балансового прибутку, який було спрямовано на збільшення власних обігових коштів до встановленого нормативу), однак і ця пільга діяла недовго.
Короткостроковий банківський кредит, за допомогою якого створюються умови для безперебійного обороту обігових коштів підприємств, не може суттєво впливати на поповнення цих коштів через високий рівень кредитних ставок та дуже обмежені обсяги цих кредитів.
Одним з основних засобів для поповнення обігових коштів традиційно виступає фінансове управління як набір специфічних прийомів, спрямованих на зростання фінансової стійкості підприємства. Відсутність управління фінансами підприємств призводить до розбалансованої діяльності, що спричинює виникнення ризикових ситуацій. Саме до таких ситуацій можна віднести недостатність обігових коштів.
У період із 1940 до 1965 р. планування базувалося на нормуванні. Короткострокове кредитування та система його фінансування прив’язувалися до встановлених нормативів. Так, деякі вчені серед факторів, що спричинили послаблення уваги до нормування обігових коштів, виділяють наступні:
держава відмовилася від фінансування приросту обігових коштів за рахунок залишку прибутку;
зник зв’язок між кредитуванням матеріальних запасів і затрат та величиною нормативу обігових коштів;
складна й дуже деталізована методика розрахунку потреби в обігових коштах стала непридатною для управління коштами й ресурсами підприємства. Значного впливу підприємства зазнали від зовнішніх факторів.
Оскільки, як видно з вищенаведеного, всі ці фактори тісно взаємопов’язані, то можна зробити висновок, що досягти покращення ситуації із забезпеченням підприємств обіговими коштами можна лише шляхом комплексного застосування системи заходів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях.
Такими заходами, на мою думку, могли б стати зі сторони держави:
удосконалення податкової політики в частині стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємства обіговими коштами, а саме:
звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів;
регламентування обов’язкового спрямування частини прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, на поповнення обігових коштів;
максимально можливе наближення термінів сплати податкових платежів до моменту отримання доходів.
вирішення на державному рівні проблеми індексації балансової вартості обігових коштів з допомогою впровадження в усіх секторах економіки відповідних індексів, що дасть змогу об’єктивно підходити до обліку та аналізу обігових коштів.
Що стосується підприємств:
Повернення до планування (нормування) обігових коштів. Важливим при цьому підході може бути:
планування обігових коштів за двома моделями;
розміщенням та джерелами фінансування;
планування загальної потреби в обігових коштах без поділу на нормовані та ненормовані статті;
узагальнені методи розрахунку потреби в обігових коштах із подальшою деталізацією;
використання норм і нормативів.
Використання як джерела поповнення обігових коштів частини інфляційного прибутку.
Приділення більшої уваги проблемі заборгованості, застосування таких засобів подолання кризи платежів, як обмін боргових зобов’язань на акції чи приватизаційні папери, реструктуризація боргу, ширше застосування в господарському обороті векселів.
Досвід зарубіжних країн показує, що проблему забезпечення обіговими коштами підприємств можна вирішити лише спільними зусиллями держави і суб’єктів господарської діяльності. Іншого виходу у вітчизняної економіки, на мою думку, немає.
Суттєвий вплив на організацію обігових коштів мають техніко-економічні особливості виробництва, тому період обігу коштів залежить від галузевої належності підприємницьких структур. Наприклад, підприємства харчової промисловості в середньому протягом фінансового року здійснюють 200 – 270 обігів, при цьому тривалість циклу становить 1,3 – 1,8 дня, у суднобудуванні процес виробництва триває понад 3 роки, у будівництві понад 1 рік. Отже, кожна галузь має свої специфічні особливості організації та використання обігових коштів.
Проаналізувавши рух коштів за даними ф. 4. “Звіт про рух грошових коштів” на КП “ОМІ”, необхідно проаналізувати показники оборотності коштів.
Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх грошових надходжень. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб’єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів суб’єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні – конкретні заходи (див. рис. ).
Основні показники
Способи підвищення ефективності
Рис. Показники та способи підвищення ефективності використання
оборотних коштів підприємства.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.
Далі розрахуємо показники ефективності використання оборотних коштів на прикладі даних КП “ОМІ”.
Коефіцієнти оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.
Ко = Р
О
де: Ко - кількість оборотів;
Р - сума реалізації по с/в;
О - середня величина обігових коштів.
Ко на початок звітного періоду = 11155,5 : 2290,5 = 4,8 (об.)
К о на кінець звітного періоду = 4999,27 : 3824,0 = 1,3 (об.)
Цей показник свідчить про ефективність використання всіх наявних обігових активів незалежно від джерел їхнього залучення і про те, скільки разів на рік здійснюється повний цикл виробничо-збутової діяльності, що приносить прибуток, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції припадає на одну грошову одиницю поточних активів. Чим вища кількість обігів, тим менше коштів необхідно мати підприємству для здійснення господарської діяльності.
Порівнявши результати на кінець і на початок періоду, ми бачимо, що в порівнянні з початком звітного періоду цей коефіцієнт погіршився на 1,978 об. Це означає, що КП “ОМІ” на протязі проаналізованого періоду неефективно використовувало оборотні кошти, що негативно позначилося на фінансових результатах діяльності підприємства.
Коефіцієнти завантаження (закріплення оборотних коштів оказує суму обігових коштів, яка припадає на 1 грн. Реалізованої продукції в оцінці за собівартістю.