Після економічної кризи прибутки банків стали зростати. Свідченням цього був ріст капіталовкладень крупних банків в виробництво в формі закуплення акцій та інших цінних паперів акціонерних компаній. За роки кризи і після неї значно розширилась сфера впливу банків і головним чином найбільш потужних угрупувань фінансового капіталу Чехословаччини.

Живностенський банк проводив посилену експансію в вугільній, машинобудівній та інших галузях промисловості. В 1936 році Празьке металургійне товариство повністю підчинило собі акціонерне товариство “Кам’яно-вугільні шахти” і поставило під свій контроль 74% видобутку вугілля в Кладненському басейні. Велике значення для концентрації вугільної промисловості мало створення вугільного синдикату Живностенського банку, котрий зосередив 40% всього видобутку вугілля Північночеського вугільного басейну.

В 1935 році під контролем Живностенського банку було завершено об’єднання фірм “Татра” і “Рінгхоффер” в концерн “Татра-Рінгхоффер”, який швидко поглинув ряд підприємств [40, 754].

В 1936 році Живностенський банк створив цементний картель на чолі з “Краледворськими цементними заводами”, котрий отримав право випускати більше 45% всього виробництва цієї продукції в Чехословаччині. Об’єднання хімічного і металургійного виробництва в 1934-1936 роках придбало великі пакети акцій багатьох відомих підприємств хімічної промисловості ( в тому числі таких, як “Соло”, “Експлозія”, “Синтезія”). Концерн Живностенського банку захопив важливі позиції в цукровій і молочній промисловості, витіснивши угрупування аграрного капіталу.

Головний конкурент Живностенського банку – аграрний фінансовий капітал – в 1933-1937 роках зумів посилити свій вплив в машинобудуванні і хімічній промисловості, зберігши домінуючі позиції в області сільського господарства і галузях промисловості, які оброблювали його продукцію. При всьому цьому концерн аграрного капіталу економічно був значно слабшим за концерн Живностенського банку. Але угрупування аграрного капіталу мало міцні позиції в державному апараті і опиралось на широку сітку кооперативів всіх видів. Кредитні кооперативи були потужним каналом мобілізації коштів серед сільського населення. В 1936 році в Чехії і Моравії вони зосередили більше 17 млрд. крон, що в декілька разів перевищувало загальну суму капіталів, що знаходились в прямому розпорядженні Живностенського банку.

Ріст потужності крупних банків загострював конкурентну боротьбу між різними угрупуваннями фінансового капіталу і в той же час посилював тенденцію до подальшого узагальнення виробництва, збуту і кредиту. Частина великих компаній, що знаходилась під контролем дев’яти акціонерних комерційних банків, головувала над всіма акціонерними товариствами в промисловості і торгівлі 25 крупних концернів, які складали близько 25% акціонерних компаній захопили більше 82% всього капіталу монополістичних об’єднань Чехословаччини [13, 330].

В 1933-1937 роках в країні спостерігавсь ріст картелів. Щорічно виникало не менше ста нових картельних угод, які регулювали виробництво, збут і ціни на вироблену продукцію. До кінця 1937 року було зареєстровано більше 1000 картелів. В 1933 році картелі охоплювали коло 70% виробничої потужності чехословацької промисловості.

А в 1938 році вже 85-90%. В кінці 1937 року найбільше число їх було в металічній і хімічній промисловості, в промисловості будівельних матеріалів, електротехнічній, а також в харчовій та текстильній. Разом з бурхливим ростом числа картельних угод типовим явищем в 1933-1937 роках було виникнення потужних загальнодержавних картелів. Кожний з таких картелів охоплював переважаючу більшість підприємств в даній галузі виробництва. Так, Металічний синдикат, що виник в 1931 році в 1937 році контролював виробництво, збут, умови продажу і ціни 90% продукції чугуну і прокату.

В 1934 році Чесько-Моравський комбінат Кольбен-Данек і заводи Шкода в Пльзені підписали угоду, в яку протягом 1935-1937 років були включені важливі підприємства електротехнічної, машинобудівної та металургійної промисловості. 90% видобутку кам’яного і бурого вугілля знаходилось під контролем загальнодержавного картелю “Вуглесполу”.

Хімічний картель загальнодержавного значення був створений концерном “Об’єднання хімічного і металургійного виробництва”.

Прискорення концентрації виробництва і капіталу, ріст картелів та синдикатів свідчили про високий рівень виробництва в Чехословаччині.

Бурхливому картелюванню господарства Чехословаччини в 1933-1938 роках сприяв закон юридично признав існуючі картельні угоди.

Подальший розвиток державно-монополістичного капіталізму в Чехословаччині здійснювавсь шляхом примусової синдикалізації на підставі серії урядових розпоряджень. Після попередньої підготовки (в 1936-1936 роках) уряд видав розпорядження про примусову синдикалізацію ряду галузей скляної промисловості.

Протягом 1936-1937 років були створені синдикати шерстяної, бавовняної, суконної, джутової промисловості. Примусовій синдикалізації підлягали підприємства деревообробної, мукомольної, пивоварної та інших галузей легкої промисловості [38, 155].

Крупний аграрний капітал використав адміністративно-політичний апарат держави для створення в 1934 році хлібної монополії – Чехословацького зернового товариства. 60% капіталу цієї монополії належало аграрним кооперативам. Купівельні ціни, встановлені хлібною монополією були значно нижчими за продажні ціни. Починаючи з вересня 1934 року, ціни на зерно, що продавалось підвищувались кожен місяць і до червня 1935 року піднялись до 190 крон за центнер.

В інтересах чехословацьких монополій держава встановила високі ввізні мита, виплачувала вивозні премії, сприяючу експорту товарів за демпінговими цінами, двічі (в 1934 і 1936 році) провели девальвацію крони, передавала їм величезні урядові замовлення, субсидіювала будівництво нових підприємств, особливо військової промисловості.

Чехословацькі монополії були зв’язані з фінансовим капіталом Німеччини, Англії, Франції, США. В 1938 році фінансова залежність чехословацьких монополій від великих держав складала 9.5 млрд. крон, що було рівним трьом четвертим державного бюджету. Перше місце серед кредиторів займали США, на долю яких приходилась половина всіх зовнішніх боргів Чехословаччини. Дальше йшли Франція (25%), Англія (155) та інші [29, 41].

Прямі капіталовкладення іноземних монополій в чехословацьку промисловість в цілому не перевищували в передвоєнні роки 20% всіх капіталовкладень.

Але в деяких важливих галузях важкої промисловості Чехословаччини і особливо