Легка промисловість, на відміну від важкої, була дещо в кращому стані. Значну роль при цьому зіграло падіння світових цін на сировину, гостра нестача якої гальмувала розвиток легкої промисловості в перші післявоєнні роки.

До кінця 1921 року в порівнянні з весною 1919 року курс крони по відношенню до долара впав більш, ніж в 6 разів. Чехословацька крона була в той період однією з найбільш дешевих валют [9, с.63].

Виникли серйозні труднощі і на зовнішньому ринку, пов’язані з проведенням чехословацьким урядом так званої дефляційної політики, метою якої було використання економічних трудностей для збагачення монополістичного капіталу за рахунок більш слабких конкурентів. Завдяки активному балансу зовнішньої торгівлі, з кінця 1921 року курс крони почав підвищуватись. Весною 1922 р. чехословацький уряд підписав за кордоном на важких для країни умовах ряд домовлень про надання позик, які були використані для штучного підвищення курсу крони. Протягом декількох місяців він виріс в 3 рази.

Політика дефляції принесла вигоду крупним банкам. Штучне підвищення курсу крони було рівнозначне збільшенню суми представлених банками кредитів приблизно в 2 рази. Про ріст прибутків банків за ці роки свідчать такі дані. Так, чистий прибуток банку “Уніон” збільшився з 26.9 млн.крон в 1921 році до 32.5 млн. крон в 1923 році, Чеського облікового банку – з 25.9 до 33.7 млн. крон. Найбільший в Чехословаччині Живностенський банк в 1923 році збільшив свої прибутки до 50 млн. крон [9, с. 65].

Здійснення дефляційної політики ще більше погіршило становище промисловості країни. В зв’язку з падінням оптових цін на внутрішньому ринку підприємці різко скоротили закупки сировини і промислових товарів в розрахунку на ще більше їх здешевлення. В зв’язку з подорожанням крони різко скоротився попит на чехословацькі товари на зовнішніх ринках. Було анульовано велике число іноземних замовлень.

В результаті цього криза, яка в 1921 році охопила видобувну і сировинну промисловість, до середини 1922 року розповсюдилася на всі її галузі і прийняла загальний характер. Індекс промислового виробництва (1913 рік – 100%) скоротивсь в 1922 році в порівнянні з 1921 роком з 68% до 57%. Видобуток кам’яного вугілля впав за рік з 12 до 10.4 млн. т., сталі – з 917 до 640 тис. т. В металообробній промисловості обсяг виробництва зменшився на 38%, фарфоровій – на 44%, виробництво текстильних і скляних виробів – на 35-50%. До кінця 1922 – початку 1923 року в країні працювали тільки три доменні печі з 27, повністю призупинило роботу значне число підприємств текстильної, скляної і керамічної промисловості [38, с. 152].

Обсяг зовнішньої торгівлі (з врахуванням зміни цін) знизивсь в 1922 році в порівнянні з 1921 роком приблизно на 25% і продовжував скорочуватись в 1923 році. Проблеми збуту на зовнішньому ринку ще більше зросли в результаті того, що під тиском фінансової групи Живностенського банку митні тарифи на промислові товари протягом 1921-1922 років були підвищені в 10-15 разів, що спричинило до відповідних реакцій в більшості країн, в які направлявся чехословацький експорт. В експорті країни за роки кризи майже в 2 рази збільшилась доля сировини і напівфабрикатів (зерна, вугілля, сталі, необробленої пряжі) і скоротився вивіз готових виробів (тканин, скла, продукції металообробної промисловості).

Зміна структури чехословацького експорту пояснювалась і тим, що чехословацька промисловість, позбавлена значної частини попередніх ринків збуту, вимушена була шукати нові ринки. Якщо в 1920 році на долю Австрії і Угорщини приходилась майже половина чехословацького вивозу, а на долю Німеччини – 12%, то до початку 1923 року в Австрію і Угорщину направлялось тільки біля 25% чехословацького експорту, а в Німеччину вже більше 20%. Ще більше зросла доля Німеччини в чехословацькому імпорті. На неї приходилось в 1923 році біля 40% всіх товарів, що ввозила Чехословаччина. Німеччина стала важливим постачальником сировини для чехословацької легкої промисловості, реекспортуючи її з США та країн Британської імперії [16, с. 314].

Характерною рисою післявоєнної економічної кризи в Чехословаччині був наступ монополістичного капіталу на позиції середньої і дрібної буржуазії. Незважаючи на скорочення загального обсягу виробництва, найбільші монополії, підтримуючи відносно високі ціни, зуміли не тільки зберегти, але і значно збільшити свої прибутки. Про це свідчать такі дані. Протягом 1921-1922 років чистий прибуток концерну “Шкода” виріс з 24.7 до 40.2 млн. крон, концерну Чесько-Моравський Кольбен-Данек – з 5.3 до 12.1 млн. крон, гірничого і металургійного товариства – на 50%. Ріст прибутку монополій проходив в значній мірі за рахунок бюджетних асигнувань [18, с. 85].

Середні і дрібні підприємства, які були в надзвичайно важкому стані, такої допомоги не отримували. В зв’язку зі скороченням збуту і посиленої конкуренції вони змушені були продавати товари по знижених цінах або взагалі зупиняти виробництво. Протягом 1922 року більш, як в 2 рази збільшилось число банкротств, головним чином, дрібних та середніх підприємств. До закінчення кризи банкам вдалось поставити під свій контроль біля 75% акціонерних компаній країни.

Процес концентрації капіталу супроводжувавсь боротьбою між окремими фінансовими групами. Збанкрутували банки Моравсько-Сілезький, “Богемія”, “Земельний”. До кінця 1923 року біля 60% всіх кредитів було зосереджено в руках шести найбільших банків. Використовуючи закон “Про охорону фінансових закладів та їх вкладників”, - чехословацький уряд зупинив дію 39 акціонерних банків і 120 кредитних товариств, які знаходились на території