Дуже важко переживала кризу промисловість національних околиць. Різке скорочення виробництва легкої промисловості відбилось перш за все на економічному становищі прикордонних районів чеських земель, де була зосереджена значна частина текстильних і складних підприємств. Ще більш важкі наслідки кризи відчували Словаччина та Закарпатська Україна. З 5 металургійних заводів, що працювали в Словаччині в 1920 році, до 1922 року чотири повністю припинили виробництво. Видобуток залізної руди в Словаччині за роки кризи скоротивсь на 60-70%, у декілька разів зменшилось виробництво чугуну, переробка дерева, виготовлення паперу. В Закарпатській Україні випуск продукції скоротивсь більш як в 2 рази. Найкрупніші в Закарпатті промислові підприємства – хімічні заводи по переробці деревини в перечині, Сваляві і Великому Бичкові – працювали з перебоями. Число робітників на цих заводах в порівнянні з довоєнним зменшилось з 8 тис. до 1 тис. Майже в 2 рази скоротилось число робітників в Солотвинських соляних копальнях. Важку кризу переживала лісова промисловість [8, с. 56].

Чехословацький уряд зупинив декілька державних лісопильних заводів і демонтував крупні деревообробні підприємства, обладнання яких було вивезено в Чехію.

Важко переживало кризу населення Чехословаччини, особливо робітники промислових підприємств і сільськогосподарські робітники. До кінця 1920 року рівень заробітної плати в промисловості складав лише 2/3 довоєнного.

Але вже в 1921 році в ряді галузей були повністю ліквідовані, а в інших – значно скорочені різного роду доплати, передбачені колективними угодами. В період загострення кризи, в 1922 році зарплата робітників в усіх галузях економіки різко знижувалась. В середньому протягом 1922-1923 років заробітна плата була знижена на 20-30%, а в деяких галузях промисловості, наприклад, в скляній і цементній – на 40-50%.

Одночасно зі зменшенням зарплати в роки кризи значно знизились і роздрібні ціни. Зростали податки. Тільки за 1921 рік сума податків, що припадала на одну людину, збільшилася більш, ніж на 50%. Відміна карткової системи на хліб і муку, проведена літом 1921 року, а також заміна відміни продажу хліба і муки низькооплачуваним категоріям за пільговими цінами поставили у важке становище найменш забезпечені прошарки населення.

Найбільшою бідою для робітників Чехословаччини в той період було безробіття. Число безробітних, яке в 1920р. і на початку 1922 року складало 80-100 тис. чол., в середині 1922 року почало різко зростати і в січні 1923 року досягло 441 тис. чол. (21.7% всіх промислових робітників). Крім того, величезне число робітників було зайнято неповний робочий тиждень. Становище робітників було досить важким. Державні виплати по безробіттю складали 8-10 крон денно, а з січня 1922 року були знижені до 5-7 крон. Але ці виплати отримувала тільки незначна частина безробітних. Виплат були позбавлені сезонні робітники, інваліди та хворі, а також ті, хто більше 6 місяців залишивсь без роботи. Виплат не одержували і робітники звільнені з підприємств за участь в страйках [38, с. 158].

В липні 1921 року був прийнятий закон про введення так званої гентської системи, згідно якого основну частину видатків на виплати безробітним повинні були нести профспілки. Але уряд був вимушений на деякий час відкласти введення цього закону в життя.

Ще важчим було становище робітників в Словаччині та Закарпатті. Їх заробітна плата була на 30-40% нижчою, ніж в Чехії. Важке матеріальне становище було причиною росту числа емігрантів з Словаччини та Закарпаття. Протягом 1922-1923 років з Словаччини емігрувало більше 23 тис. чол., не рахуючи 150 тис. чол., які щорічно вимушені були шукати сезонну роботу за межами Словаччини. В Закарпатті на початок 1923 року біля 80% робітників були без роботи. Про важке матеріальне становище робітників Закарпаття свідчив і той факт, що процент смертності в ті роки в Закарпатті був майже в 2 рази вищим, ніж в Чехії, при чому в 40 випадках із 100 причиною смерті були туберкульоз та епідемічні захворювання [7, с. 75].

Всебічно оцінюючи все позитивне й негативне в розвитку Закарпаття за часи перебування в складі Чехословаччини (1919-1939р.р.), слід зазначити, що незважаючи на те, що практично до останніх днів існування Чехословацької республіки автономія Закарпаття залишалась на папері, а політика Чехословацького уряду в краї мала непослідовний, багато в чому суперечливий характер, все ж не можна заперечити загалом позитивних тенденцій соціально-економічного й культурно-політичного його розвитку в міжвоєнні роки [7, с.72].

Чехословацький уряд у населені українцями території передав більше коштів, ніж вилучав. З 1919 до 1933 року, наприклад, державні інвестиції на розвиток Закарпаття становили близько 1-6 млрд. крон. Все це сприяло значному пожвавленню економічного життя в Закарпатті в 20-30-ті роки. Більшість сучасних дослідників історії Закарпаття переконані, що тут міжвоєнний період – один з найважливіших і що саме в складі Чехословаччини закарпатські українці пройшли переломний етап у своєму соціально-економічному, національно-культурному, етнополітичному розвитку, заявили світові про своє існування, створили, нарешті, свою Українську державу – Карпатську Україну [7, с. 73].

Географічне сусідство Чехословаччини й України, політичні інтереси й економічні потреби сусідніх народів були об’єктивною передумовою розвитку взаємних господарських зв’язків. Часопис “Нова Україна”, що виходив в 1922 році в Празі так висловлювався з цього приводу: “Потреби українського господарства такі великі, - що без міжнародного обміну, а в ближчі часи – просто допомоги, Україна обійтись не може. Характер чеської індустрії такий, що Україна може бути задоволена. Потрібний для України капітал повинен прийти з Чехословаччини [8, с. 56].

Чехословацькі правлячі кола намагались встановити