Панування монополій привело до розорення немонополізованих підприємців – середніх і особливо дрібних товаровиробників. В країні з кожним роком зростало число збанкрутілих підприємств, причому серед банкрутств переважали дрібні та середні капіталісти. Процес розорення цих підприємців проходив швидше на східних околицях республіки. Якщо в цілому по країні за 1929-1933 роки число банкрутств збільшилось в 2.5 рази, то в Чехії і Моравії воно виросло в 2.4 рази, в Словаччині – в 5.3 рази, а в Закарпатській Україні – в 13 разів [40, 754].

Криза загострила економічні протиріччя в ділових колах Чехословаччини. Головними з них були протиріччя між промисловим і аграрним капіталом, між буржуазією різних національностей (чеською та німецькою, чеською та словацькою, словацькою та угорською), між різними монополістичними об’єднаннями і боротьба всередині монополій. Одними з головних протиріч були протиріччя між боржниками та кредиторами, між виробництвом та торгівлею, між оптовими та роздрібними торговцями.

Дійсність того часу характеризувалась важким пересіканням та взаємодією всіх цих протиріч.

Різноманітні економічні інтереси різних угрупувань в свою чергу загострювали політичну боротьбу. Ця боротьба ускладнювалась цілим рядом внутрішньополітичних і зовнішньополітичних обставин.

В 1933 році відбулись суттєві зміни в економічному становищі Чехословаччини. З другого кварталу 1933 року поступово почав зростати обсяг продукції чехословацької промисловості. Після березня 1933 року в промисловості сезонні пожвавлення стали більш тривалими та інтенсивними, а сезонні спади – більш короткими і менш глибокими, ніж в попередні кризові роки.

Нові явища в сфері виробництва закономірно супроводжувались змінами в сфері обігу і кредиту. Ціни на більшість товарів, досягнувши найбільшого падіння на деякий час зупинились на цьому рівні. Облікова ставка національного банку з початку 1933 року знизилась до розмірів, які залишились незмінними протягом трьох років.

Всі ці явища в сфері виробництва, обігу та кредиту свідчили про перехід в другому кварталі 1933 року від кризи до депресії; в другому півріччі в наявності були всі основні ознаки характерні для депресії.

В Чехословаччині депресія почалась дещо пізніше, ніж в більшості капіталістичних країн, проходила важко і затягнулась на більш тривалий термін. Капітали в промислове виробництво продовжували зменшуватись і після скорочення падіння обсягу продукції. В 1935 році загальний розмір капіталовкладень склав менше 85% рівня 1933 року.[9, 248].

Економічне становище ускладнювалось і тим, що аграрна криза не припинилась, хоча дещо пом’якшилась. По ряду культур найбільше скорочення посівних площ і валових зборів проходило не в роки економічної кризи, а в наступні роки. В стані кризи залишилось і тваринництво. Ціни на продукцію сільського господарства були значно нижчими докризових. Введення хлібної монополії викликало тільки тимчасове підвищення цін на пшеницю та інші культури. Вже з 1936 року ціни на сільськогосподарську продукцію знову стали падати. Споживання штучних добрив до 1938 року значно збільшилось, але залишалось на 25% нижчим, ніж до кризи [16, 315].

Відновлення економічних зв’язків, порушених світовою кризою проходило досить повільно. Позиції Чехословаччини на світовому ринку значно ослабли, її участь в світовій торгівлі зменшилась. Все більше загострювалась боротьба за ринки між Чехословаччиною та Німеччиною, перш за все в країнах Дунайського басейну та Балканського півострова. Обсяг світового експорту до 1938 року піднявсь до 46% в порівнянні з докризовим рівнем, тоді як обсяг експорту Чехословаччини складав біля 40% експорту 1929 року.

Дещо більш швидкий ріст промислового виробництва в Чехословаччині спостерігавсь в другій половині 1936 року, але був перерваний новою кризою перевиробництва [41, 113].

Розвиток господарства Чехословаччини між двома кризами перевиробництва представляв собою досить важку картину. В період з 1933 по 1937 роки індекс промислового виробництва в 2 рази перевищував індекс експорту. В ці роки збільшився також розрив між валовим обсягом промислової продукції, з одного боку, і виробничими капіталовкладеннями і купівельною можливістю працюючих – з іншого.

Це означало збільшення промислового виробництва при ослабленні позицій Чехословаччини на зовнішньому ринку і відносному (в 1933-1935 роках – і абсолютному) скороченні об’єму внутрішнього ринку.

Зростали витрати на військові цілі. З 1929 по 1937 рік прямі військові витрати зросли більш, ніж в 3.5 рази і складали біля 38% всіх державних витрат. І це була тільки та частина державних коштів, котрі одержували монополії в результаті мілітаризації чехословацької економіки. Загальні витрати на військові цілі в Чехословаччині були значно вищими і складали в 1934-1937 роках не менше 2/3 всіх витрат держави [19, 99].

Великі замовлення як чехословацького уряду, так і іноземних держав збільшили об’єм виробництва в військовій промисловості. Це викликало пожвавлення перш за все в металургії, машинобудуванні, хімічній промисловості, що вплинуло на інші галузі важкої індустрії і частково на легку промисловість. За 1933-1937 роки об’єм виробництва в важкій індустрії піднявся на 86% і на 2% перевищив передкризовий рівень, тоді коли об’єм виробництва в легкій промисловості збільшивсь на 41% і був на 8% нижче рівня 1929 року.

Для періоду 1933-1937 років був характерний розвиток процесів концентрації виробництва і централізації капіталу не стільки в ширину, стільки в глибину. Число акціонерних товариств в цей період залишилось майже незмінним. Їх акціонерний капітал виріс на 10% [9, 248].

В системі банківських і кредитно-фінансових установ, після 1933 року не виникло суттєвих змін. До 1938 року загальне число акціонерних банків дещо зменшилось за рахунок подальшого