До інших витрат належать: платежі на обов’язкове страхування майна та окремих категорій працівників, оплата відсотків за короткотермінові кредити і позики, витрати на сертифікацію і збут продукції, плата за оренду об’єктів у межах норм їх амортизації на повне відновлення та ін.

Витрати, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, при плануванні, обліку і калькулюванні собівартості групуються за статтями витрат. Перелік статей, їх склад і методи розподілу за видами продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими інструкціями з урахуванням характеру і структури виробництва.

Управління собівартістю продукції є комплексним процесом, провідне місце в якому посідають облік і аналіз витрат на виробництво. Незважаючи на численні публікації з проблем аналізу собівартості продукції, на сформовані різноманітні методики, тепер ще відчувається гостра потреба у побудові нової моделі аналітичних досліджень, яка б відповідала сучасним завданням управління собівартістю продукції.

При аналізі собівартості продукції важливою характеристикою є спосіб включення окремих витрат у собівартість окремих видів продукції. За цією ознакою розрізняють прямі та накладні витрати.

Прямі — це витрати на виробництво продукції, обсяг яких змінюється в залежності від змін обсягів виробництва і реалізації продукції, вони можуть бути безпосередньо включені в собівартість продукції, легко піддаються стандартизації і бюджетному нормуванню. До них, як правило, належать матеріальні витрати і витрати на оплату праці.

Накладні витрати – це витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції не пропорційно до змін обсягів виробництва і реалізації продукції, вони включаються у собівартість продукції за допомогою спеціальних методів. До накладних витрат належать: витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією устаткування, загально-виробничі і загальногосподарські витрати та ін. Залежно від поділу витрат на змінні і постійні застосовують два способи визначення собівартості: з повним поглинанням всіх постійних витрат і з їх розподілом на реалізовану продукції та її залишки

Мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів оптимізації витрат,

обгрунтуванні управлінських рішень.

Інформаційна база проведення аналізу собівартості продукції формується за вхідною інформацією про кошториси (нормативи) витрат, за даними бухгалтерського і статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних обстежень та ін. Враховуючи управлінський аспект аналізу собівартості продукції, виділяють його аналітичні оцінки, пов’язані з пошуком резервів витрат та можливостями їх мобілізації. Для цього аналіз проводиться у наступній послідовності. На першому етапі дається загальна оцінка виконання кошторису витрат в розрізі економічних елементів, на другому – здійснюється оцінка відхилень від стандартних прямих витрат, на третьому – проводиться аналіз виконання бюджету (кошторису) накладних витрат, на четвертому – здійснюється аналіз собівартості (калькуляції) окремих виробів, на п’ятому етапі дається оцінка впливу зміни собівартості продукції на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.

При складанні кошторису всі витрати групуються за економічними елементами, незалежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. По-елементне відображення витрат дає змогу вивчити зміну рівня собівартості продукції під впливом раціонального використання трудових ресурсів, основних фондів і оборотних засобів.

За даними нормативного обліку витрат вивчаються зміна проти очікуваного рівня і динаміка, витрат за певний період, особливості зміни окремих витрат під впливом нової техніки, технології та організації виробництва. Вивчення складу і структури витрат на виробництво продукції необхідне для з’ясування причин зміни витрат і рівня їх зміни. Вивчення структури витрат допомагає зробити висновок про характер матеріаломісткості, трудомісткості, фондомісткості виробництва і в результаті розробити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції. Наприклад, зростання частки витрат на оплату праці може бути свідченням підвищення трудомісткості продукції чи зростання

ставок оплати праці; підвищення питомої ваги амортизаційних відрахувань, як правило, пов’язане зі зростанням фондомісткості продукції та застосуванням прискореної амортизації і т.п. Це передбачає оцінку ефективності проведення організаційно-технічних заходів, спрямованих на зниження витрат на виробництво. Планове зниження собівартості продукції розраховують у розрізі технік-економічних факторів: підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення організації виробництва; зміни обсягів і структури виробництва продукції, поліпшення використання природних умов; галузевих та інших факторів.

Аналіз виробничих витрат пов'язаний не стільки з оцінкою комерційної собівартості, яка фактично склалася за аналізований період, скільки з обгрунтуванням стандартів цих витрат.

Аналіз відхилень фактичних витрат ресурсів від їх стандартів має практичну цінність і включає три етапи:

визначення відхилень і встановлення їх розмірів у натуральних та вартісних вимірах;

з’ясування причин, які викликали ці відхилення;

розподіл відповідальності.

Відхилення у витратах матеріальних ресурсів досліджуються за факторами зміни цін на матеріали і раціональним їх використанням. Відхилення за рахунок цін необхідно виявляти для всієї номенклатури заготовлених матеріалів, тобто основних матеріалів, які обробляються у процесі виготовлення продукції, і допоміжних, витрата яких пов’язана з обслуговуванням виробництва. Виявлені відхилення за рахунок цін розподіляються між витраченими матеріалами і матеріалами, які становлять перехідні залишки на кінець звітного періоду.

Оперативний аналіз – один із видів економічного аналізу, направлений на вирішення завдань, які стоять перед оперативним управлінням підприємством.

Одним із основних завдань оперативного аналізу є виявлення

негативних факторів і причин, які діють в даний момент і призводять до подорожчання виробництва продукції, вжиття своєчасних заходів для їх усунення.

Оперативний аналіз здійснюється повсякденно, він наближений за часом до моменту здійснення певних економічних процесів, що відбуваються в ході фінансово-господарської діяльності підприємства, виступає знаряддям оперативного управління нею. Особливістю проведення оперативного аналізу є використання не звітної, а оперативної інформації - первісних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження, рапортів, нарядів тощо. З цією особливістю пов’язана відносна наближеність до результатів аналізу, що, втім; не