РЕФЕРАТ

на тему:

“Регіональна економічна політика України в умовах державної незалежності”

П Л А Н

Основні проблеми соціально-економічного розвитку України.

Розвиток промисловості індустріально розвинутих країн.

Рівень розвитку соціально-культурної сфери.

Регіональна політика, її характеристика та завдання.

Реконструкція та структурна перебудова народного господарства.

Локальні відтворювальні процеси.

Успішне здійснення соціально-економічних перетворень в Україні значною мірою залежить від раціонального поєднання загальнодержав-них інтересів з інтересами й особливостями регіонів, ефективним викори-станням їх природно-ресурсного та економічного потенціалу. Досвід ми-нулого свідчить про те, що надмірна концентрація фінансових і матеріальних ресурсів у розпорядженні центральних органів управління, зву-ження економічної бази місцевих органів, нехтування територіальними пропорціями при плануванні розвитку народного господарства негатив-но позначилися на рівнях економічного розвитку регіонів України і при-звели до нагромадження на місцях серйозних господарських, соціальних та екологічних проблем. Найбільш болючими з них є:—

недосконалість галузевої структури більшості регіональних гос-подарських комплексів, насамперед промислових, низька їх економічна ефективність;—

однобічна галузева спеціалізація регіонів, обмежена сфера за-стосування праці;—

значні відмінності між регіонами у рівнях соціально-економіч-ного розвитку;—

суттєво відставання під діючих нормативів у розвитку соціаль-ної і виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості, низь-кий рівень використання економічного потенціалу малих міст і сіл;—

неефективне використання місцевих ресурсів (трудових, земель-них, водних), надмірне забруднення навколишнього природного середо-вища.

В структурі промислового виробництва багатьох областей, насамперед індустріальних (Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луган-ської, Харківської) переважають галузі важкої індустрії при недостат-ньому розвитку виробництва споживчих товарів і послуг. Дуже істотни-ми є відмінності у рівнях економічного розвитку регіонів. Половина об-ластей характеризується досить скромним економічним потенціалом, їх частка у створенні національного доходу України незначна і становить від 1,5 до 3 %. Зате частка 6 індустріально розвинутих областей (Дні-пропетровської, Донецької, Запорізької, Київської з м. Києвом, Луган-ської та Харківської) сягає майже 50 % виробленого в масштабі дер-жави національного доходу і близько 60 % основних виробничих фондів промисловості. Внаслідок цього в країні мають місце досить значні між-регіональні розбіжності у виробництві національного доходу на душу населення, які в 1900 р. становили 45 пунктів (Запорізька область — 125 % до середнього показника по Україні, Закарпатська — 80 %). Водночас міжнародні порівняння показують, що міжрегіональні відмінності цього показника не повинні перевищувати 20 пунктів), що є умовою збе-реження соціального балансу в територіальних структурах.

Сьогодні інтегрований рівень розвитку соціально-культурної сфери в областях України сягає лише 40—52 % від передбаченого нормативами, а ступінь задоволення потреб населення у платних послугах — всього 38—45% раціональної норми. Не досягнуто необхідного для забезпе-чення сучасних потреб рівня розвитку систем зв'язку, інформатики, тран-спортних комунікацій. У занедбаному стані соціально-культурна сфера в селах, де вона не тільки не відповідає прийнятим нормативам, але в багатьох з них взагалі відсутня. Майже 30 % сіл (в основному малих) не мають закладів охорони здоров'я, близько 50 % — дитячих дошкіль-них закладів, будинків побуту та комплексних приймальних пунктів. Тех-нічна впорядкованість житлового фонду в сільській місцевості в 2—5 разів поступається місту. Все це значною мірою зумовлює відплив сіль-ського населення міста і загальне його постаріння.

До цього слід додати, що нинішня система територіальної органі-зації розселення не забезпечує необхідний рівень взаємозв'язаного роз-витку міст і сіл та умов для ефективного використання ресурсного і ви-робничого потенціалу.

Продовжують зберігатися значні диспропорції у зайнятості насе-лення. В західних областях та деяких східних регіонах сформувалися контингенти тимчасово незайнятого працездатного населення, тобто має місце так зване «приховане безробіття». Передбачається, що внаслідок закриття та реконструкції шахт вугільної галузі Донбасу потреба її в робітниках може й далі скорочуватися—протягом 1993—1995 рр. на 40—50 тис. чол. Майже 80 тис. чол. у країні з різних причин не знайдуть постійної роботи в місцях проживання і тому змушені будуть щорічно від'їжджати в інші регіони на сезонні роботи. За кількістю безробітних на 1000 чол. зайнятих Тернопільська область в 4,3 рази перевищила се-реднім показник по Україні, Львівська — в 3,5 Івано-Франківська — в 3.3 рази. Проблеми у сфері зайнятості ускладнюються внаслідок низької мобільності населення, що, в свою чергу, зумовлено відсутністю ринку житла, обмеженнями у прописці, недостатнім рівнем розвитку соціально культурної сфери.

Вкрай незадовільно використовуються водні та земельні ресурси. Надмірні витрати води (понад встановлені нормативи) характерні для житлово-комунального і сільського господарства багатьох галузей про мисловості. За останні 30 років водоспоживання у сільському господар-ств: зросло в 4,8 рази, водночас в 3,8 рази збільшилося й безповоротне водоспоживання.

Понад 30 тис. га родючих земель країни зайнято відходами промислового виробництва, щорічно для різних видів будівництва відводиться 12—14 тис. га сільськогосподарських угідь, внаслідок чого їх площа за останні 40 років зменшилася на 3 млн. га, а землезабезпеченість знизилася з 1,2 до 0,8 га. Катастрофічних масштабів досягла ерозія грунтів, яка охопила сільгоспугіддя практично в усіх областях. Площі змитої ріл-лі, що перебувають в інтенсивному обробітку, досягли в Україні 10,2 млн. га, що становить 33 % усіх її площ, а в Донецькій та Луганській облас-тях цей показник досяг 65 %.

У багатьох регіонах дуже складною залишається екологічна ситуа-ція. Переважний розвиток ресурсо- та енергомістких галузей промисло-вості сприяв формуванню високого антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальний комплекс країни. Понад допустимі норми забруднені атмосфера, вода, грунти у більшості районів Донбасу, Придністров’я, Київщини, Житомирщини, у промислових центрах Прикарпаття, Причорномор'я та Приазов'я. В 50 містах з 190, де діють постійні санітарно-епідеміологічні служби, викиди в атмосферу забруднюючих речовин в 5—20 разів перевищують гранично