Наведений перелік охоплює найхарактерніші проблеми територіального розвитку і свідчить про те, що в країні необхідно мати науково обгрунтовану регіональну економічну політику, яка б поєднувала дії центральних та місцевих виконавчих органів, спрямовані на вирішення названих та інших проблем, забезпечувала комплексний економічний і соціальний розвиток регіонів. До цього часу Україна не мала своєї регіональної політики розвитку її продуктивних сил. Ідеологія регіональ-ного управління, методичні положення щодо розробки територіальних планів та схем розміщення продуктивних сил формувалися в Москві, там же приймалися рішення про затвердження генеральних планів розвитку великих міст, про райони розміщення окремих підприємств та вироб-ництв на Україні.

На наш погляд, регіональна економічна політика має характеризу-ватися: цільовою спрямованістю, пріоритетами регіонального розвитку, механізмами регулювання територіальних пропорцій. Що до цілей, то вони, як ми вважаємо, можуть бути поділені на стратегічні і тактичні, тобто мати певні напрями і завдання, вирішення яких можливе протягом найближчої чи віддаленої перспективи.

Стратегічні завдання регіональної політики полягають у тому, щоб оптимально поєднати інтереси держави і окремих регіонів, створити в повному обсягу необхідні правові та економічні умови для раціонального використання місцевих ресурсів і особливостей природно-виробничого потенціалу, вирівнювання рівнів економічного розвитку територій, на-уково обгрунтувати доцільність впровадження нової системи адмініст-ративно-територіального поділу та економічного районування для за-безпечення ефективного територіального управління і гармонійного роз-витку продуктивних сил України в цілому.

До таких цілей слід віднести забезпечення стабільності розвитку продуктивних сил регіонів, переведення управління багатьма напрямами економічних реформ в Україні безпосередньо на регіональний рівень. Це, зокрема, питання розвитку підприємництва, здійснення земельної ре-форми, приватизації об'єктів комунальної власності, забезпечення роз-витку соціальної та локальної виробничої інфраструктури, соціальної захищеності і зайнятості населення, використання місцевих природних, трудових, вторинних ресурсів, охорони природного середовища, розвит-ку мікрорегіональних систем розселення, створення вільних економічних зон, налагодження прикордонного товарообміну. Для їх вирішення не-обхідно чітко розподілити повноваження у сфері соціально-економічних питань між центральними та місцевими органами, у тому числі в струк-турах «область — район — місто» та «Рада — держадміністрація». Сьо-годні відсутність такого розподілу їх функцій призводить до негативних наслідків — створює паралелізм у роботі та знижує рівень відповідаль-ності за розвиток регіонів і здійснення на місцях економічних реформ.

Регіональна політика держави охоплює принаймні такі основні аспекти: економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенсь-кий та науково-технічний. Економічний аспект передбачає інтенсифіка-цію виробництва в регіоні, раціональне розміщення продуктивних сил та ефективне використання природно-господарського потенціалу. Соціаль-ний — орієнтується на посилення соціальної спрямованості господарсь-кого розвитку і комплексність інфраструктурного забезпечення. Демо-графічний — спрямовується на стимулювання якісних змін демографічної та соціальної структури населення регіонів. Екологічний аспект — регулювання природно-господарської збалансованості в регіонах та охорону навколишнього природного середовища. Поселенський — поклика-ний забезпечити єдність при формуванні регіональних багатоступінчатих систем розселення і виробництва. Науково-технічний — орієнтований на визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень у господарсь-кому розвитку та раціональному ресурсоспоживанні і природокористу-ванні.

Вказані аспекти визначені в результаті досліджень, що були прове-дені минулого року творчою групою наукових працівників інституту еко-номіки АН України, Ради по вивченню продуктивних сил України, На-уково-дослідного економічного інституту Мінекономіки, Київського державного університету, яка була створена за ініціативою Міністерства економіки.

Відповідно до цих аспектів визначаються завдання регіональної політики, головними з яких є:—

забезпечення комплексного і збалансованого соціально-еконо-мічного розвитку регіонів шляхом раціонального використання природ-них, географічних демографічних особливостей районів, їх економічного та науково-технічного потенціалу;—

здійснення прогресивної структурної перебудови економіки регіонів з впровадженням ефективних енерго- та ресурсозберігаючих технологій, розвитком наукомістких виробництв;

- стимулювання роздержавлення і приватизації, створення фермерських господарств (з урахуванням особливостей структури економіки та місцевих традицій) для досягнення раціонального поєднання різних форм власності і господарювання;—

суттєве оздоровляння екологічної обстановки і створення спри-ятливих умов для життєдіяльності населення;—

раціональне використання рекреаційних ресурсів регіонів шля-хом створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури;—

формування раціональної системи розселення в результаті збе-реження заселеності сільської місцевості на можливо більшій території, посилення активності функціонування сільських населених пунктів, ма-лих міст та міських поселень, стримування зростання великих міст, а також створення умов для їх якісного перетворення;

- економічне та соціальне забезпечення повернення в місця тра-диційного проживання депортованих народів, що мешкали переважно у південних областях та в Криму;—

збереження етнографічної самобутності регіонів, охорона пам'я-ток історії та культури.

Регіональна політика повинна мати відповідні пріоритети, тобто надавати переваги на даному етапі розвитку певних галузей, видів діяль-ності, форм господарювання конкретних регіонів з тим, щоб найефек-тивніше використати їх природний та економічний потенціал, забезпе-чити розв'язання намічених соціально-економічних завдань і задоволен-ня потреб населення відповідних регіонів і України в цілому. Пріори-тети розвитку регіонів можуть визначатися як на державному, так і на місцевих рівнях управління залежно від важливості поставлених цілей завдань та фінансово-економічних можливостей.

Пріоритетними (першочерговими) для загальнодержавного вирі-шення, на наш погляд, мають бути такі проблеми:

1. Докорінна реконструкція та структурна перебудова народногосподарських комплексів традиційно промислових регіонів, які перенаси-чені галузями важкої індустрії, підприємствами воєнно-промислового комплексу і мають складну екологічну обстановку. Це — Донецька, Дні-пропетровська, Луганська, Запорізька, Харківська області.

2. Прискорений розвиток соціальної та виробничої інфраструктури в регіонах з низьким рівнем забезпеченості, особливо в сільській місце-вості. Це стосується більшості областей України, передусім західних, а також шахтарських міст і селищ Донбасу.

3. Встановлення екологічної рівноваги з регіонах з кризовою ситуацією, насамперед у промислових районах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпатського регіону, Північного Криму та в районах, що зазнали забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

4. Ефективне використання трудових ресурсів, забезпечення відповідних економічних