Темпи розвитку виробництва, міжгалузеві пропорції уточнюють за допомогою міжгалузевого балансу виробництва і розподілу суспільного продукту. На основі балансових розрахунків визначають нестачу деяких видів ресурсів; обґрунтовують можливості та ефективність їх ввезення (вивезення) або імпорту (експорту) з інших районів і країн, а також можливості заміни їх менш дефіцитними ресурсами.

До приведених відносять витрати не тільки на виробництво, а й на охорону природного середовища. Окремо обґрунтовують обсяг і структуру видобувної та обробної промисловості (при цьому враховують результати галузевих досліджень розміщення підприємств схеми розвитку й розміщення галузей, документи техніко-економічного обгрунтування розвитку окремих підприємств), сільськогосподарського виробництва, будівництва, розвитку й розміщення сфери обслуговування. Враховують особливості кожної з них. Наприклад, сільськогосподарське виробництво треба розміщувати на основі районування, яке враховує природні й економічні умови та чинники грунти, клімат, структуру угідь, характер розміщення і кількість сільського населення тощо. В розрахунках розвитку й розміщення транспорту зважають на особливості транспортної мережі, можливості раціонального поєднання різних видів транспорту тощо. За галузями матеріальної і нематеріальної сфер розраховують капітальні вкладення в основні й суміжні підприємства.

Обсяг обслуговуючої сфери (житлово-комунального господарства побутових послуг, торгівлі, харчування, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо) розраховують за розробленими діючими нормативами обслуговування. Розвиток і розміщення галузей сфери обслуговування населення мають бути спрямовані на зменшенні територіальних відмінностей у рівнях життя людей, стимулювання закріплення трудових ресурсів у районах їх дефіциту, зростання зайнятості. 4. Обгрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району).

Розглядають питання взаємопов'язаного розміщення підприємств різних галузей господарства на території району з перспективою формування її розвитку територіальних комплексів. Вихідними є показники обсягу приросту виробництва продукції з попереднього розділу. Розподіл визначених обсягів приросту продукції на підприємствах (з урахуванням потреби у будівництві нових об'єктів) і розрахунок їх оптимального розміщення здійснюють за допомогою різних економіко-математичних методів та ЕОМ (балансових, оптимізаційних), а також за сумарними витратами по кількох варіантах розміщення, з яких вибирають найперспективніший. Критерієм ефективності є мінімум приведених витрат. Обґрунтовують детальне економічне районування: визначають ТВК. промислові зони й вузли, інші територіальні угрупування. Виділяють території, на яких неможливе розміщення деяких підприємств (наприклад, у зв'язку з великим забрудненням природного середовища) або, навпаки, на яких є умови для нового будівництва великих підприємств, населених пунктів. Для кожного ТВК розробляють схеми його формування та розвитку з урахуванням загальних досліджень регіональних схем. У деяких випадках розробляють схеми ТВК, формування яких лише прогнозується. Дослідження у них здійснюють аналогічно регіональним схемам, з тією лише різницею, що попередньо визначають територіальні межі комплексу. У результаті поетапних досліджень обґрунтовують пріоритетність (черговість) формування галузей, виробництв, певних територіальних угрупувань. Реєструють населені пункти, в яких заборонено нове будівництво і розширення діючих підприємств. Визначають основні напрями та черговість розвитку середніх і малих міст, заходи щодо стабілізації зростання великих міст, обґрунтовують систему внутрішньорайонного розселення.

Нарешті, формують перелік найважливіших територіальних проблем регіону, для розв'язання яких необхідні цільові комплексні територіальні програми та застосування інших методів регулювання. Природно-ресурсні багатства України, її населення і трудові ресурси, а також особливості розміщення продуктивних сил окремих регіонів досліджено досить фундаментально. Актуальні проблеми регіонального розвитку досліджують науковці Ради з вивчення продуктивних сил України, що функціонує в системі Національної Академії Наук України. Проте в період радикальної економічної реформи та переходу до ринкових форм господарювання виникають нові, раніше не досліджувані проблеми, їх сутність полягає у такому.

По-перше, за останні роки істотно посилилися протиріччя між існуючою територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення висококонкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва. В Україні значного розвитку набули деякі базові галузі важкої промисловості, обсяги виробництва яких значно перевищують власні потреби. Разом з тим розвиток галузей споживчого сектора економіки та соціальної інфраструктури не відповідає реальним потребам населення. У зв'язку з цим постає завдання структурної трансформації господарських комплексів регіонів через зміни у розміщенні продуктивних сил, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва. Необхідність ефективного здійснення структурної трансформації господарських комплексів тісно пов'язана з вирішенням цілого спектра соціальних проблем: професійної перепідготовки кадрів, працевлаштування, соціальної підтримки на період можливої тимчасової незайнятості населення тощо. Це потребує немалих матеріальних і фінансових ресурсів.

По-друге, спостерігається суттєва невідповідність між сформованим у попередні роки значним економічним потенціалом окремих галузей і комплексів та неефективним його використанням в сучасних умовах господарювання, коли, по суті, відбувається руйнація раніше створеного виробничого і науково-технічного потенціалу. Така ситуація є реальною загрозою для економічної безпеки держави.

По-третє, нераціональне розміщення промислового виробництва, галузей соціальної сфери, а також відсутність дієвого механізму підтримки нових форм господарювання призвели до порушення процесів відтворення головної продуктивної сили — людини. Поступова втрата людського капіталу та відплив висококваліфікованих спеціалістів з реального сектора економіки не можуть не позначитися в подальшому на рівні розвитку продуктивних сил країни. Ці негативні процеси стримують економічний розвиток регіонів, який просто неможливий без високого платоспроможного попиту населення на товари і послуги на основі зростання його трудової активності та рівня доходів.

По-четверте, інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв'язків потребує розвитку принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил, які б дозволили подолати