Джерела, що послаблюють фінансову напругу :

тимчасово вільні власні кошти ( фонди економічного стимулювання, фінансові резерви та інше );

перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською;

кредити банку на тимчасове поповнення оборотних коштів.

При повному обліку загальної величини неплатежів та джерел, що послаблюють фінансову напругу, підсумок по групі 2 повинен дорівнювати сумі підсумків по групах 1 і 3.

2. Оптимізація методичних підходів до аналізу платоспроможності підприємства

В умовах масової неплатоспроможності підприємств та практичного застосування до багатьох з них процедури банкрутства об’єктивна та точна оцінка їх фінансового стану має першочергове значення. Основними критеріями оцінки фінансового стану являються показники платоспроможності та фінансової стійкості.

Платоспроможність підприємства прийнято визначати трьома коефіцієнтами :

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт швидкої ліквідності;

абсолютної ліквідності.

Всі три показники показують відношення оборотних активів підприємства до його короткострокової заборгованості. Коефіцієнт абсолютної ліквідності включає самі ліквідні оборотні активи – грошові кошти ; короткострокові фінансові вигоди; в коефіцієнт швидкої ліквідності включається ще дебіторська заборгованість, а в коефіцієнт покриття ( поточної ліквідності) ще і запаси, тобто це є розрахунок всієї суми оборотних активів на 1 грн. короткострокової заборгованості. Цей показник прийнято і в якості офіційного критерію неплатоспроможності підприємства. Його перевага перед двома іншими в тому, що він являється узагальнюючим, враховує всю величину оборотних активів. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що суми оборотних активів достатньо різні по ступеню ліквідності. Якщо грошові кошти і короткострокові фінансові вклади абсолютно ліквідні оборотні активи, то в складі дебіторської заборгованості може бути безгрошова частина, а в складі запасів – неліквідні матеріальні цінності. Оцінка рівня коефіцієнта покриття без вираховування цих обставин може привести до неточних висновків.

На даний час в якості офіційних критеріїв оцінки стійкості та платоспроможності підприємства прийнято два коефіцієнта : коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

Власне по їх рівнях приймають рішення щодо платоспроможності чи неплатоспроможності підприємства. Більшість підприємств звертають увагу на ріст коефіцієнта покриття, одночасно створюючи умови для росту коефіцієнта забезпечення власними коштами. Офіційно встановлені критерії платоспроможності оцінюють один і той же аспект фінансового стану підприємства – забезпеченість короткострокової заборгованості оборотними активами.

При коефіцієнті покриття на рівні 2 коефіцієнт забезпеченості власними коштами може бути рівний 0,1 або, навіть нижчі цієї величини, якщо довго – та короткострокові пасиви, не пов’язані з заборгованістю, і збитки близькі по сумі до власних оборотних засобів; якщо перераховані балансові величини перевищують в сукупності власні оборотні засоби, то коефіцієнт забезпеченості власними коштами може бути від’ємною величиною.

При коефіцієнті покриття менше 1, це не тільки кількісно низька величина, але і кількісно інший рівень забезпечення короткострокової заборгованості оборотними активами. В цьому випадку для покращення значення коефіцієнта покриття необхідно зменшити борги і замінити їх власним капіталом.

Коли коефіцієнт покриття вище 1, але нижче 2, підприємство має можливість збільшити його двома шляхами : або зменшити короткострокову заборгованість, або збільшувати оборотні активи, або, скорочувати короткострокову заборгованість і одночасно знижувати оборотні активи. Це найбільш реальний шлях, що приводить до зростання коефіцієнта покриття.

Для нормального рівня коефіцієнтів покриття та забезпечення власними коштами важливе значення мають такі фактори:

оборот дебіторської та кредиторської заборгованості і різниця в їх обертанні;

ритмічність чи неритмічність поступлення коштів від покупців і погашення боргів постачальникам та іншим кредиторам;

співвідношення сум дебіторської та кредиторської заборгованості;

величина оборотних активів;

рентабельність надання послуг.

Підприємство, виходячи з вищеописаного, може вибирати реальні для себе фактори підвищення платоспроможності в порівнянні з нормальним рівнем, або, навпаки, створити умови, коли сам нормальний рівень невисокий і його не важко досягнути. Однак при оцінці фінансового стану підприємства його партнерами по договорах, банками, акціонерами можна використовувати систему розрахунку нормальних рівнів коефіцієнтів платоспроможності і вирішувати питання щодо інвестиційної привабливості підприємства з врахуванням відхилень фактичних значень коефіцієнтів від нормативних.