Оподаткування не повинне створювати перешкод для економічного зростання, збільшення його, має сприяти економічному зростанню.

За період проведення реформ в Україні з 1992 по 1995 р. державна квота ( питома вага податків, зборів і внесків по соціальному страхуванню у ВВП ) зросла з 35,1 до 40,6 %. На 1996 р. передбачалось їх подальше збільшення до 47,3 % ВВП.

Для забезпечення умов економічного зростання України необхідно :

по-перше, зробити реальні кроки щодо зниження державної квоти у ВВП і зниження податкового навантаження на підприємства, насамперед,за рахунок вдосконалення оподаткування прибутку; по-друге, використати такі правила розрахунку амортизаційних відрахувань, які б дали змогу індексувати активи та пасиву балансу підприємства з урахуванням рівня інфляції і не призво-дили б до оподаткування фіктивного прибутку; по-третє, створити сприятли-ві умови для самофінансування інвестицій, найважливішими, з яких є можливість прискореної амортизації і зниження ставок податку на прибуток.

Нейтральність щодо конкуренції.

Велике податкове навантаження на підприємствах України не сприяє підвищенню конкурентноспроможності вітчизняних вироб-ників на світовому ринку. Умови конкуренції всередині країни викривлюються податковими пільгами, надання яких також означає, що для поповнення бюд-жету необхідно збільшувати податкові навантаження на інші підприємства.

Наприклад, звільнення від податку на будівельних організацій, які споруджують об’єкти у сільській місцевості і використання пільгової ставки для підприємств АПК, які обслуговують сільське господарство, погіршують становище інших галузей без помітного полегшення ситуації в сільському господарстві.

Третя категорія принципів - це соціально-етичні.

Основу цієї групи принципів становлять ідеї справедливого оподатку-вання , реалізація яких передбачає загальний характер оподаткування (всі особи, які є платоспроможними, мають залучатися до сплати податків) та справедливість оподаткування (урівняне оподаткування за рівних або аналогіч-них обставин, а з різних - відповідним чином диференційоване.

Послідовне втілення принципів справедливого оподаткування передба-чає відмову від податкових пільг. Так, світова практика застосування податко-вих пільг і досвід самої України показують, що вони часто призводять зовсім не до тих результатів, досягнення яких декларувалося або на які розраховува-ли при їх введені. Нерідко пільги в оподаткуванні стають одним із засобів ухилення від сплати податків. З практики роботи податкових служб України добре відомі факти використання комерційними структурами пільг, наданих, наприклад, громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Принцип відносності.

Податкове навантаження може розподілятися таким чином, щоб при цьому платоспроможність платника зменшувалася відносно рівною мірою.

Посилення податкової прогресії має виправдовуватися міркуваннями соціальної справедливості і пов`язаною з цим необхідністю перерозподілу доходів.

Остання група принципів - це принципи, що відбивають правові й технічні аспекти стягування податків.

У відповідності з принципами цієї групи оподаткування має бути транс-парентними і практичним. Транспорентність податкової системи передбачає максимально чітке і несуперечливе формування норм податкового права, що включає їх неоднозначне тлумачення. Це є необхідною передумовою практич-ного дотримання принципів рівності і загального характеру оподаткування. Виконання податкових правил має бути також пов`язане з мінімальними ви-тратами як для платників податків, так і для податкової адміністрації. Незруч-ний час або форма стягування податку можуть стати причиною його неспла-ти.

Податки є складовою частиною фінансового механізму і виконують регулюючу функцію. Її суть полягає в тому, що податки впливають на всі сторони діяльності платників. Функції податків, як і самі податки, є явищем об`єктивним і незалежним від волі держави впливають на підприємницьку діяльність. Але держава може свідомо використовувати цю функцію для регу-лювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Ви-користання податків як фінансових регуляторів - це складова справа, для якої на різних етапах розвитку суспільства можуть використовуватись різні подат-ки, змінюватись об`єкти і ставки оподаткування, а також надання пільг.

На базі використання фіскальної і регулюючої функції, які мають не тільки теоретичне значення, а й використовуються на практиці оподаткування, формується податкова система.

У податковїй системі повинні реалізовуватись обидві функції податків. З одного боку, податки мають бути інструментом, який забезпечить бездефіцит-ність бюджету, а з іншої - стимулювати підприємницьку діяльність.

Перед законодавцями держави стоїть вибір збільшувати доходну частину бюджету за рахунок високих податків ( т.б. “податкового пресу”, використову-ючи лише фіскальну функцію ) чи формувати систему стабільних стимулів для підприємницької діяльністі, яка забезпечить зменьшення дифіциту бюджету через деякий час і перспективу економічного росту.

Перший напрямок вирішує лиш тимчасові проблеми і є безперспективним для розвитку економіки. Другий - стимулює виробництво, що само по собі скоротить дефіцит бюджету. У податковій системі мають діалектично поєдну-ватись дві функції: фіскальна і регулююча. З позиції фіскальної - податкова си-стема повинна забезпечити стабільне і гарантоване надходження до бюджету. З позиції регулюючої - мати можливість впливати на всі сторони економічного і соціального розвитку суспільства. Фіскальна функція реалізується в усіх податках, регулююча ж при певних умовах може проявлятися, а може й ні, хоча вона об`єктивно притаманна податкам, але на практиці діє не завжди так, як це передбачалось при створенні того чи іншого податку. Тому практично неможливо, щоб одночасно реалізувалися обидві функції в одному податку.

Податкова система має включати до себе, насамперед, податки, які б за-безпечували сталу фінвнсову базу держави і давали можливість пезперебійного фінансування державних видатків. Крім того, в податковій системі має бути достатня кількість податків, на які здебільше податок окладається регулюча функція. Справа в тому, що неможливо впливати на всі боки господарської діяльності