Структурний аналіз кредитно-банківських систем

Зміст

1. Законодавство України і Росії щодо кредитно-банківської сфери

До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, ст. 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України (наприклад, Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», постанови Верховної Ради України «Про впо-рядкування оплати комерційними банками за здійснення платежів» від 24 грудня 1993 р.; «Про норматив обігу платіжних документів в Україні» від 25 червня 1993 р.).

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам", які мають вищу юридичну силу і охоп-люють найбільш важливі питання, що виникають у банківській сфері. Серед діючих виділяються такі важливі за-кони, як Закон України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність», який визначає правові основи існу-вання банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист, і Закон України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України».

Серед джерел банківського права важливий блок станов-лять підзаконні нормативні акти, які можна поділити на дві групи.

1. Укази й розпорядження Президента України та поста-
нови Кабінету Міністрів України.

Наприклад, Укази Президента України від 16 березня 1995 р. «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», від 29 січня 1997 р. «Про Державний інвестиційно-кліринговий комітет», від 22 червня 1999 р. «Про кредитні спілки», розпорядження Президента України від 25 травня 1995 р. «Про заходи щодо розв'язання кризи платежів і підтримку вітчизняних вироб-ників». Постанови Кабінету Міністрів України, які прий-маються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов'язковими до виконання на всій території України.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що
стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні
акти НБУ. Ці акти приймаються в межах компетенції тієї
організації, що їх видає, у формі постанов, положень,
наказів, інструкцій, правил тощо. Наприклад, постановою Правління НБУ від 13 жовтня 1997 р. затверджено Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні; постановою Правління НБУ від 18 березня 1999 р. — Пра-вила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

У ст. 9.Конституції України зазначено, що діючі міжна-родні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До числа таких слід віднести Женевські чекові конвенції 1931 р., Оттавську конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. та ін.

Законодавча основа функціонування сучасної банківської системи Росії була створена в 1990 р. з прийняттям законів «Про Центральний банк Російської Федерації» та «Про банки і банківську діяльність», «Про валютне регулювання і валютний контроль» та ін. Закон Російської Федерації «Про Центральний банк Російської Федерації» від 26 квітня 1995 р. в редакції від 28 квітня 1997 р. дає більш чіткий і детальний опис функцій головного банку країни, надав право Цент-ральному банку Росії видання нормативних актів обов'язкових для виконання всіма юридичними і фізичними особами й органами державної влади. Закон Російської Фе-дерації «Про банки і банківську діяльність» в редакції від З лютого 1996 р. визначає три основних принципи: лібералізація ведення банківської діяльності, посилення заходів щодо забезпечення сталості банківської системи Росії, наближення положень закону до норм прямої дії.

2. Порівняння організаційно-управлінської структури банківських систем

Діюча в Україні банківська система виникла на основі при-йнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національ-ний банк України (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому — комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими про-цесами в економіці країни. НБУ — центральний банк дер-жави, її емісійний центр є власністю держави і підзвітний Президенту України та Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кре-дитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за за-безпечення її стабільності, отримує монопольне право на ви-пуск в обіг грошей, встановлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує діяльність Державної скарбниці України.

НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції, які в основному притаманні цент-ральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію гро-шей і організовує їх обіг; організує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і пере-дає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредито-ром останньої інстанції для комерційних банків, здійснює уп-равління і планує напрями і масштаби використання кредит-них ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконан-ня державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.

НБУ є юридичною особою, має свій статут і печатку із зображенням Державного герба України, здійснює госпо-дарську діяльність.

Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредиту-вання, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

Другий рівень банківської системи України — це ко-мерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери