Економічний стан держави 91-99 роки

ПЛАН

ВСТУП

1. Динаміка макропоказників

3. Грошові доходи населення

3. Грошові доходи населення

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Минуло одинадцять років з моменту проголошення незалежності нашої держави. Минуле десятиліття ніхто не назве легким для України та її економіки. Те, що відбулося за ці роки інакше як глибокою кризою і не назвеш. Причин тому є багато: це й історична спадщина, і демографічна криза і невиваженість політики, прорахунки державних чиновників та багато інших факторів. За останні півтора-два роки кінця тисячоліття ситуація начебто стала змінюватися на краще, але про стійку тенденцію до економічного зростання чи, тим паче, про вихід з економічної кризи в цей час говорити, безумовно, рано.

Участь України в народногосподарському комплексі СРСР, як і в світогосподарських зв'язках в ціло-му, свідчила про її колоніальне становище. Наслідком жор-стокої експлуатації української економіки стало її ви-снаження, уповільнення темпів розвитку, що переросло в глибоку кризу.

Криза торкнулася практично всіх сфер економіки. Катастрофічно зменшилися обсяги виробництва промислової продукції, у глибокому занепаді знаходиться сільське господарство, на “голодний пайок” сіли наука, освіта і культура. Відбулося розшарування суспільства на багатих і бідних, рівень життя населення суттєво понизився. В цій ситуації важливу роль має відіграти аналіз причин економічної кризи та шляхів її подолання. Якщо раніше говорили, що кризові явища в економіці мають короткочасний і тимчасовий характер, то зараз ми мусимо констатувати, що криза набула затяжного характеру. Багато законів прийнято, але виконуються з них одиниці. Можна говорити про правовий нігілізм на загальнодержавному рівні.

Метою тою даної роботи є спроба проаналізувати стан економіки України за період 1991-1999 років та зробити аналіз основних негативних явищ та причин, що їх викликають.

Динаміка макропоказників

Для того, щоб структурувати перше десятиріччя розвитку економіки України розглянемо один з головних показників, який характеризує макроекономічну ситуацію в країні – динаміку реального ВВП (Рис.1.1)

Рис.1.1. Індекс реального ВВП Адаптовано за даними: Статистичний щорічник України за 2001 рік/ Редактор Осауленко О.Г.. – К.: Техніка. – 2002, С.31.; Статистика для дослідників та аналітиків // Актуальні проблеми економіки. - 2002.- №7. С.59.

Щорічні темпи спаду ВВП (найвищі — 23% у 1994 році) разом із небувалою гіперінфляцією (максимальна середньорічна — 4834,9% у 1993 році) і високим рівнем безробіття свідчать, що економіка була в стані стагфляції. У наступні ро-ки криза тривала, але темпи спаду ВВП значно уповільнилися (до 10% у 1996 році, 2% у 1998 році й до 0,2% у 1999 році). І тільки у 2000 році спад припинив-ся і було досягнуто приросту ВВП до попереднього року на 5,8% при інфляції 25,8%, а в 2001 році — на 9,1% при інфляції 6,1%. Проте реальний стан вітчиз-няної економіки відображають темпи спаду ВВП відносно 1990 року, які в 1999 році досягли 59,2% і в 2001 році — 52,9% Статистичний огляд до щорічної доповіді Президента України про внутрішню і зовнішню політику України, додаток №42. — Управління справами банку "Україна". — Березень 1996 р.; Чугунов І.Я., Лісниченко І.В. Основні підсум-ки виконання бюджету у 2001 році // Фінанси України. — № 5. — 2002. — С. 91—92..

Отже, період ринкової трансформації вітчизняної економіки можна розділити на такі фази економічного циклу:

1991—1997 роки — криза;

1997—1999 роки — депресія;

1999—2001 роки — пожвавлення.

2. Кризовий період розвитку економіки України

За 70 років більшовицького панування в Україні склали-ся державні форми господарювання і власності. Вони поро-джували хронічний товарний дефіцит, деформацію ринкових відносин, невисоку активність людей, пасивність до ефек-тивної діяльності, розвитку підприємництва і цивілізованої конкуренції. 95 % підприємств України були підпорядко-вані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (до-бувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28 % становили галузі групи Б. Такою немічною, деформованою у господарському відношенні ви-явилася Україна в середині 1991 р., тобто в момент прого-лошення незалежності.

Наша держава успадкувала застарілий виробничий апарат. У 1966—1990 рр. тільки 25 % інвестицій направлялося на оновлення виробничих фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявного виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт. Необхідність відтворення основних фондів економіки за-довольнялася лише на 50 %. На початку 90-х років термі-нової заміни промислового устаткування потребували 25 % обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин і устат-кування. У багатьох галузях промисловості функціонує 65 % спрацьованих основних фондів. Таких жалюгідних показників не має жодна розвинена індустріальна країна.

Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо у вугільній, панує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 % шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається на гли-бині 1,3км при температурі 40—50 °С. До 2000 р. гірни-ки працюватимуть уже на глибині 2000 м. Знижується видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний вихід із скрутного становища — перехід до ресурсно-еко-номної технології.

У 1992—1993 рр. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при нестримному зростанні цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплато-спроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належну увагу технічному розвитку, введенню