введення нового продукту (товарна інновація};

введення нового методу виробництва (технологічна інновація);

створення нового ринку товарів або послуг (ринкова інновація),

освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів (мар-кетингова інновація);

реорганізація структури управління (управлінська інновація).

На думку Пересади А.А. доцільно доповнити цей перелік ще двома типами інновацій Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2001. – С.160.:

впровадження заходів щодо покращання життя народу (соціальна інновація)

впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища (екологічна інновація).

За технологічними параметрами розрізняють інновації продуктові і процесні. Продуктові інновації включають застосування нових матеріалів, на-півфабрикатів і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів. Про-цесні інновації пов'язані з новими методами організації виробництва (новими технологіями).

У табл. 1.1 наведена класифікація інновацій за ознаками.

Таблиця 1.1

Класифікація інновацій Там же.

Ознака класифікації |

Групування інновацій

Результати науково-дослідних розробок |

Наукові, технічні, технологічні, конструк-торські, виробничі, інформаційні

Темпи впровадження |

Стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, упо-вільнені, затухаючі

Масштаби (мультиплікативні) |

Глобальні, транснаціональні, регіональні, місцеві

Результативність |

Зростаюча, висока, низька, стабільна

Ефективність |

Фінансова (комерційна), бюджетна, економічна

Частіше всього інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана із появою нововведення.

Ідея нововведення може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновації.

Інвенція — ідея, пропозиція або проект, які після проробки перетворяться в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, органі-заційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок іннова-ційного процесу або його розвиток.

Дифузія — процес передачі нововведення по комунікаційним каналам між членами соціальної системи у часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, тех-нології тощо, які є новими для суб'єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації — це розповсюдження вже одного разу освоєної і впровадженої іннова-ції у нових умовах.

Підготовка, обгрунтування, освоєння і контроль за впровадженням нововве-дення є інноваційною діяльністю (інноваційним процесом).

Інноваційний процес — це послідовність подій, під час яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги і розповсюд-жується у господарській практиці і суспільній діяльності Музиченко А. С. Інвестиційний процес в умовах трансформації економіки. — К. : Науковий світ, 2001. — С.28.

.

На відміну від НТП інноваційний процес не завершується впровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. Цей процес не перериваєть-ся і після впровадження, або у міру розповсюдження (дифузії) нововведення удо-сконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих якостей. При цьому інноваційний процес характеризується виключно високим ступенем ризи-ку, що пов'язаний з низькою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді продукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9—10 %).

Простий міжорганізаційний інноваційний процес передбачає відокремлення фун-кцій створення і виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес знаходить свій вираз у появі нових виробни-ків нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє за до-помогою взаємної конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості і витратам етапи. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:—

сертифікація (патентування) ідеї;—

наукове і техніко-економічне обгрунтування нового продукту або технології;—

експериментальне освоєння зразків;—

доведення до промислового виробництва;—

одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

Особливістю інвестиційних проектів, пов’язаних з інноваціями є тривалий час, який проходить до моменту отримання доходу від реалізації інноваційного продукту.

Б. Твісс вказує на принципові труднощі застосування методів дисконтування, які використовуються кредиторами, для таких проектів «...Проблема пов'язана із застосуванням методів дисконтування при оцінці проектів, що узагальнюють віддачу у віддаленому майбутньому. За умови ви-сокої норми дисконту стає майже неможливим обгрунтування будь-яких витрат, віддача від яких очікується через десять і біль-ше років (наприклад, нинішня оцінка 1 ф. ст. у десятирічній перспективі за норми дисконту у 20 % складає лише 16,2 пенса). » Твис Б. С. Управление научно-техническими нововведениями. – М.: Экономика, 1989. – – С.190..

Через це традиційні джерела фінансування проектів відмовляються надавити кошти на реалізацію інноваційних. Відмова, звичайно, пов'язана з довгостроковістю і високими ризиками інноваційних проектів.

Тому механізм фінансування інноваційної діяльності дещо відрізняється від аналогічного механізму фінансування інвестицій.

Механізм фінансування інноваційної діяльності в Україні

Якщо поглянути на джерела фінансування інноваційної діяльності в розвинутих країн світу (табл. 2.1), то можна виділити два основні канали фінансування інноваційної діяльності: державу і приватний капітал.

Таблиця 2.1

Джерела фінансування інноваційних проектів у країн “великої сімки” в 1997 р., % Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С. 26.

Джерела фінансування | США | Японія | Німеччина | Франція | Великобританія | Італія | Канада

Компанії | 74,5 | 98,6 | 90,1 | 75,5 | 68,8 | 78,2 | 72,6

Уряд | 15,5 | 1,3 | 7,8 | 13,1 | 9,6 | 13,2 | 7,1

Іноземні джерела | 10,5 | 0,1 | 2,1 | 11,4 | 21,6 | 8,6 | 20,3

Всього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100

Хоча держава і не є головним джерелом фінансування інноваційної діяльності, однак вона в усіх без винятку розвинутих країнах проводить активну політику, спрямовану на підтримку інноваційної діяльності.

Державна політика розвинутих країн світу в інноваційно-інвестиційній сфері включає методи прямого і непрямого стимулювання .

До прямих методів належать Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С. 25.:

надання кредитів на пільгових умовах підприємствам і організаціям, що ведуть наукові розробки;

безоплатна передача або надання на пільгових умовах державного майна те