році , Нью-Йорку щомісяця було потрібно майже 1 мільйон доларів (для допомоги) , три роки потому 15-16 мільйонів доларів . З 1930 по 1933 рік , асигнування на соціальні потреби в Буфало зросли з 1.395.000 (1\22 частина місцевого бюджету) до 3.821.000 (1\3 частина місцевого бюджету) . За цей же період в Мінеаполісі індекс допомоги підскочив зі 150 до 1500 пунктів . Тільки за першій рік кризи витрати на допомогу у 60 містах з населенням більше 100 тис. Збільшились на 92,3 % а у 30 містах з населенням не менш 30 тис. чоловік за два роки (1929-1931) на 217% . З квітня 1932 року по квітень 1933 року розмір допомоги із громадських джерел в цілому по державі зріс на 105 % . Витрати на громадські потреби добряче підірвали муніципальні бюджети . Наприкінці 1932-го року Нью-Йорк , Чикаго , Мілуокі , Цінцінаті , Клівленд , Атланта , Дархем та інші , вичерпали повноваження що до підвищення податків та боргових зобов’язань . Одже , незаможні могли розраховувати тільки на благодійність , якої явно було не достатньо , а знайти роботу було майже не можливо .
Президент Гувер був категорично проти допомоги безробітним зі збоку держави , він вважав , що ця допомога “Підірве віру населення у свої сили” і “послабить стійкість американського характера” . Одже , усю допомогу зголоднілим було звалено на плечі благодійних організацій . зобов'язані
Для того щоб гальмувати подальшій зріст безробіття , було прийнято рішення видати новий іміграційний закон , котрий перекрив би кордон для безробітних із інших держав . Цей закон набув чинності у липні 1929 року . На його підставі , кожна держава мала свою квоту , пропорційну національному складу усього населення США у 1920 році . Але цей закон аж ніяк не вплинув на економіку .
Ще у 1928 році відчувалось наближення аграрної кризи . Одже на передвиборній компанії Г.Гувер обіцяв розібратися з цим питанням . І він таки розібрався , прийнявши фермерський закон 15.06.1929 року . Відповідно до нового закону , було створено Федеральне фермерське бюро , яке повинно було допомагати фермерам шляхом регулювання цін на сільськогосподарські продукти . Регулювання цін повинно було здійснюватись завдяки закупівлі фермерським бюро надлишків виробництва , тим самим знижуючи пропозицію і підвищуючи попит . На усі потреби , бюро отримало 500 млн. доларів . Також бюро повинно було видавати кредити фермерським кооперативним організаціям , котрі в свою чергу мали змогу кредитувати малих фермерів .
Не пройшло й два роки , як усі фонди бюро було вичерпано . А ціни на пшеницю продовжували падати . Восени 1931 року на складах і зерносховищах фермерського бюро знаходилось майже 250 млн. бушелів пшениці . Одже , фермерське бюро виявилось безсильним перед обличчям кризи .
Криза примусила Г.Гувера відступити від своїх переконань . Перші кроки державного втручання були зроблені Гувером наприкінці 1929 року . 5 грудня президент зібрав керівників провідних банків та трестів для розробки нової програми оздоровлення американської економіки . На цьому засіданні було прийнято рішення вкласти нові капітали в економіку США , і тим самим подолати кризу . Ця програма , як і інші , виявилась неефективною .
Гувером було зроблено ще багато спроб врегулювати економіку , але усі вони були не зовсім правильними . Одже , адміністрації Гувера не вдалося подолати кризу .
Дана криза виявилася світовою. По глибині падіння промислового виробництва економічна криза 1929-1933 років не мала собі рівних у минулому. Під час попередніх криз падіння виробництва вважалося значним, якщо воно досягало 10-15%. За роки "великої депресії" обсяг промислового виробництва у всіх капіталістичних країнах знизився більш ніж на третину. У 1933 році була паралізована половина виробничих потужностей ведучих галузей промисловості капіталістичного світу. Капіталістична індустрія в цілому виявилася відкинутої по обсязі виробництва приблизно до 1908-1909 років, а в Німеччині й Англії - до 1896-1897 років.
Економічна криза почала 30-х років був не тільки найглибшою, але і самою тривалою в історії капіталізму. Лише в 1934-1935 роках промислове виробництво капіталістичних країн наблизилося до докризового рівня. Навіть у 1937 році воно перевершило рівень 1929 року усього на 5%, а у Франції, Італії, Бельгії не досягло і цього рівня. У 1936 році індекс господарської діяльності в США був на 10% нижче рівня 1929 року і лише на початку 1937 року перевищив його на 2,5%.
З особливою силою економічна криза вразила найбільш багату капіталістичну країну - Сполучені Штати Америки, де промислове виробництво до 1932 року скоротилося в порівнянні з 1929 роком на 46%, у тому числі виробництво засобів виробництва - на 72%. Національний доход країни за 1929- 1933 роки знизився більш ніж удвічі.
Вже в 1931 році національний доход у капіталістичних країнах склав всього 113% від довоєнного рівня. Це означало, що з урахуванням росту населення доход у розрахунку на душу населення за 16 років не виріс, а споживання трудящих навіть зменшилося. У 1933 році в США рівень середньої зарплати знизився майже вдвічі в порівнянні з докризовим періодом.
Одним з
