1.2 Значення іноземного капіталу

Іноземний капітал потрібний як джерело доходів бюджету, джерело капіталу; як суб'єкт господарювання, що може передати управлінський досвід, технологію тощо. Але слід враховувати й умови господарювання. У перехідній економіці невизначеність різко підвищує потребу в класичному капіталісті, у якого акціонерний і оперативний контроль збігаються. Сутність внутрішніх проблем полягає в зніманні невизначеності і "перехідності" контролю над підприємствами. Інвестиції на рівні підприємств ідуть і в спільні підприємства, і в національні проекти, однак переважно туди, де є явний господар. Тому стрибок прямих інвестицій (за даних політичних і макроекономічних умов) можливий у міру наближення до стійкого контролю в післяприватизаційній економіці.

Інша справа портфельні інвестиції. На першому етапі вони переважно являють собою спекулятивний капітал, що сподівається взяти на свою користь різницю між початковою "ваучерною" ціною акції і прогнозованою ринковою. Інші інвестори приходять на наступному етапі - у міру завершення підготовки депозитаріїв, досягнення чіткості в угодах і загалом створення правового й інституційного середовища в корпоративній економіці.

Портфельні інвестиції необхідні скоріше центральному банку і міністерству фінансів, оскільки це далеко не виробничі інвестиції.
Іноземні вкладення в акції прискорюють нагромадження капіталу в новому фінансовому секторі з допомогою брокерів, фондів і банків. Це також нормальний процес в економіці, оскільки мати сучасну, складну, експортну економіку без відповідних внутрішніх кредитних установ, включаючи банки, інвестиційні компанії, страхові й пенсійні інституції, просто нереально. Ці вкладення стають частиною великої внутрішньої гри за контроль над приватизаційною власністю, після завершення якої можливе пожвавлення і реальне нагромадження.

І все ж проблема прямих іноземних інвестицій є головною, оскільки саме вони істотно впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин. Залучення іноземних інвестицій є реальним шляхом впровадження сучасної техніки, удосконалення методів управління.

Прямі іноземні інвестиції - одне з найяскравіших явищ світової економіки. В останні десять років спостерігалося їх безпрецедентне зростання (за винятком лише незначного спаду, викликаного економічними труднощами, що мали місце у світовій економіці на початку 90-х років). Багато фірм нині активніше розширюють свою діяльність за рубежем за рахунок прямих інвестицій, і фактично всі економіки на сучасному етапі конкурують за залучення капіталу транснаціональних компаній.

Потреби в іноземних інвестиціях існують практично в кожній країні. Незважаючи на те, що зростає розуміння тієї ролі, яку відіграють прямі іноземні інвестиції в стимулюванні економічного розвитку, спостерігається значна диверсифікація в підходах різних країн до залучення прямих іноземних інвестицій, а також обґрунтований скептицизм щодо сфер їх використання, необхідності й універсальності вигод від них. Як відзначалося на Глобальному інвестиційному форумі, організованому ЮНКТАД, "існує стійка думка серед міністрів ряду країн, які розвиваються, про необхідність подальших досліджень і аналізу критичних питань, поставлених багатосторонньою системою інвестицій... і в багатьох виступах наголошувалося на складності проблем і зв'язку ефектів економічної політики лібералізації з обсягом, якістю і розподілом прямих іноземних інвестицій та їх впливом на розвиток".

У зв'язку з цим багато країн обмежують доходи від інвестицій і зберігають жорсткий контроль над участю іноземного капіталу у певних секторах економіки. Досить часто при вирішенні питання про залучення іноземних інвестицій переважає підхід, пов'язаний із необхідністю і бажанням переконатися в тому, що діяльність іноземних транснаціональних корпорацій не суперечить стратегії розвитку країни.

Прямі інвестиції транснаціональних корпорацій сприяють швидкій перебудові промисловості на регіональному і глобальному рівнях і трансформації економіки країни, що залучає іноземний капітал, у значного експортера товарів і послуг на світовому ринку. Іншими словами, прямі іноземні інвестиції можуть сприяти інтеграції національних ринків у світову економіку більш ефективно, ніж це можна було б досягти самостійно через традиційні торговельні потоки.

Переваги прямих іноземних інвестицій виявляються в загальному поліпшенні інвестиційного клімату через відкриту торгівлю й сприятливий інвестиційний режим, активну конкурентну політику, макроекономічну стабільність, приватизацію і дерегулювання.

Прямі іноземні інвестиції можуть відіграти ключову роль у використанні переваг, пов'язаних з глобальною економічною інтеграцією. Інтеграція зі світовою економікою здійснюється не тільки через прямий експорт іноземних фірм, а й завдяки присутності іноземних транснаціональних корпорацій у секторах, що виробляють товари і надають послуги експортерам.

Привабливим для іноземних інвесторів є сектор фінансових послуг. Проте у зв'язку з тим, що реформи в ряді країн, що розвиваються, здійснювалися повільно, активність іноземних інвесторів тут була набагато меншою.

1.3 Інвестиційні інституції

Серед інвестиційних інституцій чітко виділяються такі три групи:

І. Інвестиційні інституції, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані, інвестиції в обмежене коло підприємств - холдинги, фінансові групи і фінансові компанії.[44]

Холдингова компанія, як відомо, являє собою головну компанію якої-небудь фінансової імперії, монополії. Вона володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні імперією, яку утворюють ці підприємства зі своїми дочірніми і т. д. фірмами. Природно, що холдинг здійснює інвестування з метою зміцнити в довгостроковій перспективі становище своєї фінансової імперії, монополії, можливо, відмовляючись при цьому навіть від значних прибутків.

Фінансова група - це, як правило, кілька об'єднань підприємств, пов'язаних у єдине ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група звичайно не має головної фірми, що спеціалізується на управлінні.

Фінансова компанія - це корпорація, що фінансує вибране за деякими критеріями досить вузьке коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікації вкладень, властивої інвестиційній компанії й іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну від холдингової) не володіє контрольними пакетами