Інвестиційні інституції першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, "вуличний" (позабіржовий) ринок та інших фондових посередників.

II. Інвестиційні інституції, які здійснюють повсюдні інвестиції, тобто не дотримуються якогось певного, заздалегідь визначеного набору об'єктів інвестування. Водночас їх портфель інвестицій достатньо широкий і відносно стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові і пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок вкладів кінцевих інвесторів (передусім дрібних - приватних осіб - і середніх) у різноманітні цінні папери з метою забезпечити певний рівень доходу на капітал.

У широкому розумінні всі інвестиційні інституції другої групи можна назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні інвестиційна компанія - це компанія, що формує свій капітал за рахунок вкладів дрібних інвесторів на загальних підставах і не займається страховою або ще якоюсь діяльністю. Вкладення в цінні папери для неї - єдиний вид діяльності.

Інвестиційні компанії класифікують за такими ознаками:

1) за юридичною формою - традиційно під інвестиційною компанією розуміють інвестиційне акціонерне товариство (формує свій капітал за допомогою випуску і продажу акцій), інвестиційна ж фірма в іншій формі власності звичайно називається трастом (вона управляє капіталом вкладників за їх довіреністю);

2) за спеціалізацією вкладень - інвестиційна компанія може вкладати капітал у різні види цінних паперів (універсальна інвестиційна компанія) або віддавати перевагу вкладенням в окремий їх вид (bond fund спеціалізується винятково на вкладеннях в облігації, common stock fund - на вкладеннях в акції тощо); спеціалізація інвестиційної компанії залежить від мети її акціонерів;

3) за ступенем свободи менеджерів у прийнятті рішень виділяють general management investment company - інвестиційну компанію, у якій менеджери мають широку свободу дій щодо інвестицій, і management investment company, коли менеджери мають свободу дій стосовно інвестицій.[44]

"Інвестиційний фонд" значною мірою є синонімом терміна "інвестиційна компанія". Але тут варто врахувати один момент. Деякі сучасні інвестиційні компанії (на перших етапах розвитку таких компаній було більше) мають кілька інвестиційних фондів, що являють собою набори цінних паперів (портфелі інвестицій), якими управляють окремі команди менеджерів. У цьому разі формується структура, аналогічна структурі холдингу. Інвестиційний фонд випускає акції й отриманий за рахунок їх продажу капітал інвестує в цінні папери. При цьому всі акції даного інвестиційного фонду або їх контрольний пакет перебувають у володінні головної інвестиційної компанії, що називається управляючою. Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то в цьому разі вона і являє собою інвестиційний фонд. На сучасному етапі розвитку ринку капіталів у країнах Заходу майже всі інвестиційні компанії мають по одному портфелю інвестицій. Інвестиційні фонди бувають двох видів: відкриті (взаємні) і закриті. Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає і продає нові акції, скуповуючи при цьому свої акції у всіх бажаючих їх продати за ринковою ціною. Відповідно до умов організації такого фонду інвестори можуть продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акції відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його активів, що припадають на одну акцію. Оскільки активи інвестиційного фонду складаються з цінних паперів, то ринкова вартість акції приблизно дорівнює середній курсовій вартості пакета цінних паперів, що становлять портфель фонду, поділеній на кількість його акцій, випущених в обіг.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій тільки самому собі; нові акції він випускає відносно рідко, а курс акцій під впливом попиту і пропозиції на фондових ринках може відхилятися від вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

ІІІ. Інвестиційні інституції, що здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами. Це інституції, що прагнуть отримати прибуток за допомогою спекулятивної гри на біржі. До них відносять торговельні компанії, інвестиційні банки, фондові будинки, інвестиційні пули тощо. За своїми функціями вони значно ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.

Висновки

Розрізняють два види інвестицій: фінансові і реальні. Реальні інвестиції - це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва і предмети споживання. При цьому може бути використаний також позичковий капітал, у тому числі кредит банку. У такому разі банк теж стає інвестором, здійснює реальне інвестування.

Фінансовими інвестиціями є вкладення в цінні папери, а також розміщення капіталу в банках. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - вкладення в цінні папери. Крім названих двох основних видів інвестицій, існують і так звані інтелектуальні інвестиції, що передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку і перепідготовку персоналу, вкладення в НДДКР.

У країнах із розвинутою корпоративною власністю практично всі довгострокові вкладення здійснюються за допомогою цінних паперів, насамперед акцій. Тому реальні інвестиції є насамперед сферою діяльності комерційних банків. Останнім часом термін "інвестиція" став синонімом вкладень у цінні папери. Так, наприклад, дилери на ринку цінних паперів (інвестиційні банки, торговельні компанії, фондові доми тощо) називаються інвестиційними дилерами.

2. Іноземні інвестиції в Україні та їх регулювання

2.1 Іноземні інвестиції в економіці України в 1993-2001 рр.

Іноземні інвестиції - це явище, яке з’явилось в нашій країні тільки в останні десятиліття і має тенденцію до подальшого розвитку. Досвід підтверджує, що їх переваги значно перевищують недоліки. Очевидними перевагами іноземних інвестицій, з погляду України, як країни-одержувача, є ті, що вони:

компенсують дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає в умовах трансформації економіки;

дають можливість передавати науково-технічний, управлінський і
виробничий досвід, що надає можливість підвищити ефективність виробництва, якість продукції, конкурентноздатність її на світовому ринку;

свідчать про можливості досягнення надалі успіхів