Сформувалася об'єктивна суперечність між загальною логікою історичного прогресу, що потребує підпорядкування виробничого процесу розвиткові людини, її потребам і здібностям, та цілями індустріального розвитку. Формою вирішення цієї суперечності стало зародження й нагромадження починаючи з середини XX ст. в межах індустріальної цивілізації нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, який розпочався в кінці 70-х - на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової технологічної революції й кваліфікується як перехідний: зберігаючи ви-робничі структури індустріальної цивілізації, він водночас знаменує собою вступ людського суспільства у принципово нову постіндустріальну цивілізацію.

Щодо постіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про виробничі структури найбільш розвинених у економічному відношенні країн, а з іншого - про формування тільки початкових форм постіндустріального суспільства, яке лише зароджується.

Відомий західний економіст А. Тофлер визначає постіндустріальну цивілізацію терміном “інформаційне суспільство”. Цей термін набув поширення і використовується для характеристики суспільства початку ХХІ століття.

Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому інформація і рівень її використання обумовлюють економічний розвиток і соціальні зміни.

Характерними рисами інформаційного суспільства є загальна компьютерізація виробництва та розвиток глобальних інформаційних мереж. Розвиток мікроелектроники впливає на міжнародний поділ праці в глобальному масштабі. Як наслідок – розширення прірви між багатими і бідними країнами: зі скороченням частки живої праці в ціні промислових виробів зменшується й потреба в дешевій робочій силі, яку постачають країни, що розвиваються. З цієї причини інвестиції в економіку країн, що розвиваються, значно зменшилися, зростає загроза стримкого розвитку циклічного безробіття.

2. Формаційний та стабільний підходи до процесів суспільного розвитку   

На сьогоднішній день визначилися два методологічних підходи до аналізу історичного процесу. Один - формаційний, чи моністичний, інший - цивілізаційний, чи плюралістичний. У рамках першого виділяють дві концепції - марксистську і теорію постіндустріального суспільства. Марксистська концепція ґрунтується на визнанні вирішальною детермінантою розвитку способу виробництва. На цій основі відбувається виділення визначених стадій у розвитку суспільства - формацій. Концепція постіндустріального суспільства в якості головної детермінанти суспільно-історичного процесу проголошує три типи суспільств: традиційне, індустріальне і постіндустріальне.    

Корінна ідея моністичного підходу складається у визнанні єдності людської історії і її прогресу у формі стадіального розвитку. Корінна ідея другого - заперечення єдності історії людства і його прогресуючого розвитку.   

Результати титанічної праці К. Маркса і Ф. Енгельса по вивченню і критичному аналізу всесвітньо-історичного досвіду дозволили виділити зовсім нове для історіографії і соціальної філософії поняття, поняття "формація".

Суспільно-економічна формація є суспільство на визначеній ступіні історичного розвитку, що характеризується специфічним економічним базисом і відповідними йому політичною і духовною надбудовою, історичними формами спільності людей, типом і формою родини [1]. Вчення про суспільно-економічну формацію дало ключ до розуміння єдності історичного процесу, що виражено насамперед у послідовній зміні суспільно-економічних формацій одина одною, коли кожна наступна формація зароджується в надрах попередньої. Єдність виявляється й у тім, що всі суспільні утворення, що мають своєю основою даний спосіб виробництва, відтворюють і всі інші типові риси відповідної суспільно-економічної формації. Але конкретно-історичні умови існування суспільних утворень дуже різні, і це приводить до неминучих розбіжностей у розвитку окремих країн і народів, значному різноманіттю історичного процесу і до його нерівномірності.

Але формаційний підхід піддається значній критиці. Можна умовно виділити два основних напрямки критики. Представники першого наполягають на необхідності заміни марксистського підходу як такого, що не витримав перевірки історичним досвідом новим, у корені відмінним підходом. Представники другого заперечують необхідність такої заміни, наполягаючи лише на коригуванні марксистського підходу, тобто на ліквідації ряду його недоліків. Основним же недоліком формаційного підходу до історії є випадання з історичного пізнання взагалі великої кількості елементів і зв'язків суспільства як системи, що не знаходять у моністичному погляді на історію свого адекватного пояснення. Насамперед, як відзначив М.А. Барг, при формаційному підході картина соціальної структури настільки поєднується, що вся багатопланова соціальна структура так чи інакше підтягується до класів-антагоністів, а духовна культура зводиться, незважаючи на все своє багатство, до відображення інтересів основних класів, до відображення первинної сторони і не розглядається як самостійний, генетично незалежний фактор[1].   

Самостійного значення набуває питання про "географічні" границях застосування формаційної теорії. Ця теорія, розроблена на матеріалі історії Західної Європи, вірно охоплює деякі особливості розвитку західної цивілізації. Стосовно до східних суспільств цей підхід виглядає менш переконливо. Реальні тенденції і форми розвитку на Сході і ще багатьох регіонах світу не укладаються в схему п'яти формацій. Це відчув ще сам Маркс, що висунув проблему азіатського способу виробництва, але так і не вирішив неї.   

Якщо формаційний (моністичний) підхід до історії розкривається досить легко, то з цивілізаційним підходом справа обстоїть складніше, оскільки єдиної цивілізаційної теорії не існує, як не існує єдиного поняття "цивілізація". Цей термін дуже багатозначний. В даний час цивілізація розглядається в трьох аспектах. У першому аспекті поняття "культура" і "цивілізація" трактуються як синоніми. В другому цивілізація визначається як уречевлення матеріально-технічних і соціально-організаційних інструментів, що забезпечують людям соціально-економічну організацію громадського життя, відносно високий рівень споживання комфорту. У третьому аспекті цивілізація розглядається як історична ступінь розвитку людства, що наступає за варварством.   

На підставі цивілізаційного підходу виділяється безліч концепцій, побудованих на різних підставах, чому його і називають плюралістичним. По логіці цього підходу існує безліч історичних утворень (цивілізацій), чи слабко взагалі не зв'язаних один з одним. Усі ці утворення рівноцінні. Історія кожного з них унікальна, як унікальні