2. Попит, пропозиція та ціноутворення на ринках факторів виробництва

2.1 Ціноутворення та пропозиція на ринку робочої сили

Ринкова ціна на фактори виробництва, як і на блага, утворюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції. Однак ціноутворення на фактори має ряд істотних особливостей, що обумовлюють необхідність спеціального розгляду цього процесу.[2]

Якщо пропозиція споживчих благ надходить від фірм, а попит на них пред'являють споживачі, то первинні фактори виробництва (працю, землю, капітал) пропонують домашні господарства, що є їх власниками, а попит на них пред'являють фірми. Така зміна ролей ринкових агентів веде до того, що на ринках факторів індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит – з максимізації прибутку або інших цільових настанов фірми, у той час, як на ринках благ, навпаки, попит був пов'язаний з максимізацією корисності, а пропозиція – з максимізацією прибутку.

Для фірми корисність фактора полягає в збільшенні прибутку, викликаному його використанням. Оскільки прибуток реалізується на ринку благ, то корисність фактора, а отже, і попит на нього залежать не тільки від того, що відбувається на ринку фактора, але і від стану ринків благ. Так, попит на фактори виявляється похідним від попиту на блага.

Первинні фактори виробництва застосовуються при виготовленні всіх благ. Тому додавання індивідуальних функцій попиту на фактор формує або галузеву, або народногосподарську функцію попиту на нього. Аналогічно, крім галузевої функції пропозиції факторів утворюється народногосподарська функція їхньої пропозиції. У результаті поряд з галузевою складається народногосподарська ціна факторів.

Первинні фактори виробництва є об'єктами тривалого користування, надаючи продуктивні послуги протягом багатьох циклів виготовлення продукції. Внаслідок цього фактор має дві ціни – прокатну і капітальну. Перша являє собою суму грошей, яку необхідно сплатити за використання фактора протягом визначеного періоду, друга виражає нинішню цінність послуг фактора за весь термін його служби. Формування кожної з них має свою специфіку.   

Роль цін факторів виробництва в національній економіці відмінна від ролі цін споживчих благ. Якщо в процесі ціноутворення на блага вирішується проблема – що робити? – оскільки слідом за зміною цін на блага здійснюється міжгалузевий перелив капіталів, то ціни на фактори визначають, по-перше, як (за якою технологією) робити і, по-друге, для кого робити. Від цін факторів виробництва залежать розміри доходів їхніх власників. Тому теорія ціноутворення на фактори виробництва одночасно є теорією розподілу національного доходу в ринковій економіці. Розподільна роль цін на первинні фактори виробництва виявляється, зокрема, у тім, що кожна з них має свою назву: заробітна плата, позичковий відсоток, земельна рента.[13]

Індивідуальна функція пропозиції праці. Будемо виходити з того, що при визначенні обсягу пропозиції праці індивід поводиться так само, як при визначенні обсягу попиту на блага, тобто він прагне максимізувати свою функцію корисності.

Вільний від роботи час індивід розглядає як благо хоча б тому, що він необхідний для споживання всіх інших благ. Оскільки загальний час, яким володіє суб'єкт, обмежений, то час праці скорочує вільний час, а отже, і добробут суб'єкта. Щоб наочно представити вплив вільного часу на добробут індивіда, побудуємо його карту байдужності в просторі двох благ: вільного часу (F) і грошей (M), що представляють всі інші блага (див. рис. .1). Вона характеризує переваги суб'єкта щодо різних комбінацій вільного часу і грошей. Опуклість кривої байдужності до початку координат указує на те, що для збереження добробуту індивіда на незмінному рівні скорочення кожної додаткової години вільного часу повинне компенсуватися все зростаючою сумою грошей. Чим далі крива байдужності знаходиться від початку координат, тим більш високий рівень добробуту вона представляє.

Рис.2.1. Карта байдужності в просторі
"вільний час – гроші"

Рис. .2. Пряма заробітної плати

Якщо дано ціну праці, тобто кількість грошей, одержувану за його одиницю, то можна довідатися, скільки праці захоче продати індивід. Позначимо ставку годинної зарплати r. Тоді денний заробіток індивіда буде визначатися по формулі: W –Представлена в графічному вигляді, вона утворить пряму заробітної плати, зображену на рис. .2. Кожна крапка цієї прямої показує доступні індивідові при даній ставці зарплати поєднання вільного часу і грошей. [2]

З іншого боку, кожна крапка кривої байдужності на рис. .1 представляє бажані індивідом поєднання цих же благ. Наклавши пряму заробітної плати на карту байдужності індивіда, знайдемо, яку кількість праці він запропонує (від якої кількості вільного часу відмовиться) при даній ціні праці. На рис. .3 видно, що підвищення ціни праці, що відображається поворотом лінії заробітної плати по годинній стрілці, спонукало індивіда збільшити пропозицію праці за рахунок скорочення вільного часу на величину F2 –.

Рис. .3. Реакція індивіда на підвищення ціни праці

Реакція індивіда на зміну ціни праці, як і на зміну ціни блага, може бути розкладена на дві складові: ефект заміни й ефект доходу.

Для виділення ефекту заміни потрібно до вихідної кривої байдужності провести дотичну, рівнобіжну нової лінії зарплати. На рис. .3 ефект заміни виражається в збільшенні робочого часу на F2 – F0 годин. Підвищення ціни праці за інших рівних умов збільшує його привабливість і індивід у загальному бюджеті свого часу збільшує частку робочого часу. Ефект заміни завжди виявляється однаково: із зростанням ставки зарплати пропозиція праці збільшується, а зниження ціни праці скорочує її пропозицію. 

Підвищення ціни праці означає зростання добробуту суб'єкта, що володіє визначеною кількістю праці. На рис. .3 це виражається в переході на більш віддалену від початку координат криву байдужності. В